РОЗДІЛ 2
Воєнно-політичне становище в Буковині в 1914 - першій половині
1915 р.
2.1. Прикордонні сутички і подальше загострення ситуації
На початок Першої світової війни Буковина, перебуваючи у складі монархії
Габсбургів, мала статус коронного краю. В силу свого географічного розташування
Буковина, як і Галичина, творила східну провінцію Ціслайтанії і межувала з
Росією та Румунією. Цей невеликий за розмірами край, до того ж обмежений з
південного заходу Карпатами, не займав надто важливого геостратегічного
положення. За стратегічним планом розгортання австрійських військ Верховне
командування (далі АОК) не розглядало Буковину як район зосередження військ для
наступу в межі царської Росії. На 1914 р. під великим питанням стояла участь
Румунії у вірогідній війні на боці Центральних держав. Більш того, російський
Генштаб знав про план стратегічного розгортання австро-угорської (далі ц. і к.)
армії в Галичині. Після знешкодження австрійською контррозвідкою у Відні
фpанко-pосійсько-італійського аґента-одинака полковника А. Редля, російський
Генштаб не довідався, що ц. і к. Генштаб суттєво змінив план розгортання військ
в Галичині. Зосередження австрійських військ було відсунуте вглиб Галичини від
100 до 200 км. Про зміну австрійського плану росіяни дізналися десь у середині
серпня або ще пізніше [451, с. 236]. Начальник оперативного управління Ставки
генерал від піхоти Ю. Данілов констатував: “Розгортання австрійців у дійсності
відбулося західніше, ніж ми очікували” [358, с. 48]. Отже, з Галичини на
випадок війни з Росією і мав бути завданий удар в межі Царства Польського [444,
с. 14; 267, с. 59].
В Австро-Угорщині після подій 28 червня 1914 р. панувала думка, що Сербія
мусить відповісти за атентат у Сараєво. Ситуацію загострила запекла
сербсько-австрійська пресова полеміка [465, с. 480]. Внаслідок ескалації
політичної кризи між Австро-Угорщиною та Сербією (23 липня 1914 ультиматум
Сербії; 25 липня початок проти неї часткової мобілізації) [444, с. 16-17] у
другій половині липня на австрійському східному кордоні виникло напруження
[361, с. 128, 150, 162; 149]. 27 липня було встановлено, що російська
прикордонна сторожа здійснювала заходи, які відповідали виключно випадкам для
початку воєнних дій [328, с. 320]. Незважаючи на тривожні повідомлення з Росії,
Відень продовжував конфронтаційний курс з Сербією. Фактично оголошенням війни
Сербії 28 липня Австрія розв’язала ланцюгову реакцію європейської пожежі, хоча
й не була зацікавлена у розширенні конфлікту [465, с. 481]. 31 липня в
Австро-Угорщині та Росії була оголошена загальна мобілізація [341, с. 77].
Цього дня одночасно із заходами загальної мобілізації австрійські спецслужби
здійснили контррозвідувальні заходи. Державний кордон був закритий,
запроваджувалася цензура пошти, телефону, телеграфу, преси [267, c. 68, 78]. 6
серпня 18 год. 15 хв. - початок війни між Австро-Угорщиною і Росією [216, с.
206].
6 - 7 серпня з Чернівців в Галичину до місць розгортання своїх дивізій
виступили дислоковані в Буковині військові частини (41-й піхотний, 22-й
ландверний піхотний, 8-й уланський полки, 33-й полк польової артилерії).
Загальне командування у краї було покладено на генерал-майора А. Мюнцеля,
командира 35-ї ландштурменної бриґади, т. зв. “Чорної бриґади”. Згідно
стратегічного плану розгортання австрійських військ, вона залишилася у
Чернівцях [142]. Прикордонна служба, митниця підпорядковувалися штабу крайової
управи жандармерії № 13 (Чернівці).
На початок прикордонних сутичок в північній частині Буковини нараховувалося
лише 1600 чол. (жандарми, митники, ландштурмісти-асистенти жандармів).
Підкреслимо, що кулеметів та гармат ці сили не мали. Австрійці збільшили
кількість прикордонних постів бессарабського відтинку - з 14 до 26, а їх
особовий склад був поділений на три тактичні групи, а саме: перша - відтинок
кордону Онут - лісовий масив між Добринівцями - Топорівцями (218 бійців і 30
вершників); друга - лісовий масив північніше Топорівців - висота “Довжок” (174
бійця і 22 вершників); третя - район Бояни - залізничний вокзал Австрійської
Новоселиці (198 бійців і 26 вершників). 35-а бриШада (22?й та 36?й полки) також
не мала на озброєнні ні кулеметів, ані гармат [3в8, с. 3в1]. Відтинок
державногоРкордонуРз російського боку охороняла 20-а бриґада прикордонної
сторожі, к?мандиром якої був генерал-майор М. Нікулін. Сили противника, за
австрійськими розвідданими, складалися з 4 рот з кулеметами та чотирьох сотень
кінноти.
Вторгнення російських військ у північні повіти краю призвело б насамперед до
порушення австрійських мобілізаційних заходів. За таких обставин 5 серпня
начальник жандармерії підполковник Е. Фішер прийняв рішення перенести бойові
дії потойбіч державного кордону [328, с. 322]. Удосвіта наступного дня
австрійці зненацька атакували російські застави. Останні, виявивши слабку
обороноздатність, поспіхом відступили. Без серйозного опору австрійці захопили
Рокитне та вис. 255, що на схід від села, а також укріплену вис. “Могила” (298
м), що приблизно за 2 км північніше Ревківців. Ця висота виявилася настільки
важливою для росіян, що вони здійснили 5 спроб відбити її. Південніше події
розгорталися інакше. Лише 9 серпня австрійському загону вдалося оволодіти
Російською Новоселицею, а далі Маршинцями та Строїнцями. Противник увесь час
чинив опір. Загальні втрати австрійців склали 8 вбитими та 23 пораненими, а
росіян - понад 30 бійців вбитими і пораненими. Російські війська продовжували
висування на кордон. Австрійське командування вирішило зупинити ворога на лінії
Топорівці - Раранче - річка Прут [142].
Авст
- Київ+380960830922