Механізм удосконалення регіонального управління в сфері зайнятості населення

РОЗДІЛ 2
СУЧАСНИЙ МЕХАНІЗМ УДОСКОНАЛЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ
У СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ ТА РЕАЛІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
2.1. Основні тенденції розвитку сучасного ринку праці
Загальновідомо, що індикатором суспільного розвитку служить ринок праці. Водночас сьогодні багато хто не розуміє, що відбувається на регіональному ринку праці, чим займаються організації, які діють на ньому.
Ринок праці, як соціально-економічне явище, пов'язаний одночасно з макроекономічним розвитком країни і мотивацією окремого працівника до праці, зумовлює необхідність єдиного механізму погодження попиту та пропозиції робочої сили, умов її формування, оплати праці та соціального захисту. Цей механізм у широкому контексті охоплює, як зазначалося, весь спектр економічних, юридичних, соціальних та психологічних факторів, що є обов'язковою передумовою для функціонування ринку праці. Найважливіші заходи ринку праці здійснюються через систему працевлаштування: широку мережу агенцій із зайнятості та державні програми допомоги в отриманні професійних знань і працевлаштування незайнятого населення тощо. Проте, всі складові елементи механізму регулювання зайнятості в різних країнах по-різному співвідносяться залежно від історичних умов розвитку виробництва та ін. [237; 243] А у зв'язку з тим, що економічні, соціальні й політичні умови країн часто суттєво відрізняються, то для вирішення складних завдань у сфері зайнятості застосовуються різні, навіть якісно відмінні, форми і методи. Виникає питання: чи існують загальні тенденції розвитку сучасного ринку праці і, якщо так, в чому вони полягають?
Особливості будь-якої моделі ринку праці, як відомо, лежать у площині розвитку наступних соціальних феноменів: специфічні суспільно-історичні умови щодо формування робітничого руху та виникнення професійних організацій, інституалізація організацій партнерів, які виступають на ринку праці і т. ін. Отже, моделей ринку праці може бути декілька. Зокрема, досліджуючи різноманітні комбінації ринків праці А. Никифорова бере за основу політику зайнятості тієї чи іншої країни і виділяє, як основні, шведську (скандинавську), японську та модель ринку праці США [147, с. 16-22]. Звертаючись до цих же моделей, інші дослідники ринку праці (Е. Лібанова), зауважують, що абстрагуючись від випадковостей, можна виокремити три найпоширеніші моделі: патерналістську (Японія), ліберальну (США, Канада, Австралія) та соціал-демократичну (Швеція) [194, с. 322-325].
Виокремлення моделей ринку праці, як зазначають вчені (А. Рофе та ін.), здійснюється, по-перше, в процесі аналізу попиту та пропозиції на ринку праці (моделі суто конкурентного, монопсонічного ринків праці та ринків праці за участі в них профспілок і двохсторонньої монополії); по-друге, при розгляді особливостей політики зайнятості, яка проводиться в різних країнах (японська, шведська модель та модель США) [154, с. 56-62]. Л. Котляров доповнює класифікацію ринку праці французькою та польською моделями [124, с. 7], В. Петюх, взагалі зосереджується тільки на двох моделях - американській та японській, а решту пропонує розглядати як різновиди цих двох [154, с. 53-66].
З огляду на зазначене слід зауважити, що за основу при визначенні моделі ринку праці доцільно брати не просто політику зайнятості тієї чи іншої країна, а певні загальні риси (можна брати - закономірності) суспільних відносин на ринку праці, оскільки лише "загальне" свідчить про об'єктивний суттєвий зв'язок явищ суспільного життя або етапів історичного процесу, який характеризує поступовий розвиток історії та повторюється з часом [220, с. 188]. Такий підхід, з нашої точки зору, визначає стійку базу, на основі якої складаються різновиди форм, методів та інструментів управління у сфері зайнятості в межах окремої країни. Водночас це дає можливість для порівняльного аналізу моделей ринків праці різних країн світу. Крім того, при визначенні моделей ринків праці доцільним є урахування тенденцій розвитку цивілізації, її глобальних суперечностей, адже сьогодні не можна ігнорувати концепцію конвергенції, що стала предметом дискусії вчених багатьох країн у другій половині ХХ ст. Зміст її, за висновками вчених, полягає у співставленні різних політико-економічних систем (в їхньому розвитку є багато спільного, в першу чергу, діють загальні економічні закони, однакові науково-технічні зміни, подібні трансформації економічних відносин тощо) [240; 241].
Виходячи із попередніх тверджень, а також із думки, якої дотримується більшість дослідників при виділенні моделей та критеріїв їх визначення, можна запропонувати наступні моделі ринку праці: східну, європейську та американську.
Актуальність виділення і дослідження східної моделі ринку праці зумовлена "економічним дивом" таких країн, як Китай, Тайвань, Південна Корея і, особливо, Японія. До того ж, завдяки економічному піднесенню цих країн у сучасному світі значно підвищився авторитет країн Сходу.
Характерною загальною особливістю організації зайнятості в межах східної моделі вважається формування системи трудових відносин за принципом "довічного найму" [55, с. 80-87; 127, с. 93; 132, с. 123-128; 199, с. 61-66 та ін.]. Такий підхід передбачає гарантії зайнятості працівника майже до пенсійного віку, підвищення розмірів матеріальних благ у вигляді зарплати, премії, соціальних виплат, а також виховання у працівників творчого ставлення до праці і високої якості роботи. Слід зазначити, що завдяки цьому підходу професійно-кваліфікаційний склад кадрів відповідає структурі робочих місць, розвитку техніки і технологій, модифікаціям продукції.
Ще однією загальною особливістю східного ринку праці є, на наш погляд, визнання корпорації основним суб'єктом, навколо якого відбуваються головні процеси, в тому числі, пов'язані з зайнятістю населення. Наприклад, досвід економічно розвинених держав свідчить про те, що безробіття, насамперед, виводить зі сфери праці молодь, оскільки вона не має ні практичного досвіду, ні високої кваліфікації і, відповідно, не здатна до конкур