РОЗДІЛ 2
Теоретичне обґрунтування екологічного виховання учнів на засадах “глибинної
екології” в процесі вивчення біології
2.1. Теоретичні основи екологічного виховання на засадах “глибинної екології”
На основі глибокого філософського і психолого-педагогічного осмислення проблем
екологічного виховання виникає нагальна необхідність створення нових
педагогічних підходів до його здійснення. В основу нашого дослідження покладено
декілька методологічних засад.
Насамперед, точка зору екофілософії, яка окреслює процес всеосяжного
ототожнення людини із світом і розкриває поняття екологічної моралі [125; 216].
Інакше кажучи, системний підхід “глибинної екології” в реалізації екологічного
виховання розкривається з позицій школи екологічної філософії [125; 194; 201] і
постає новою парадигмою мислення, заснованою на фундаментальних цінностях
цивілізації.
Психологічний аспект “глибинної екології” розкривається через актуалізацію
особистої причетності людини до того чи іншого природного об’єкту, ситуацій,
обставин, у яких вона знаходиться; проекцію особистих станів на природні
об’єкти (співпереживання, співчуття); самоаналіз людиною своїх дій та вчинків з
точки зору їх екологічної доцільності [78; 133; 171].
Новий підхід в екологічному вихованні учнів на засадах “глибинної екології”
розглядається нами, як систематична педагогічна діяльність, спрямована на
формування в учнів системи цінностей, поглядів та переконань, які впливають на
ставлення особистості до екологічної дійсності шляхом актуалізації етичних норм
та правил по відношенню до природних об’єктів; як інструмент формування в учнів
навичок та звичок, передумовою яких є непрагматична взаємодія зі світом
природи.
Отже, завданнями “глибинної екології” як підходу є:
усвідомлення Людиною наявності в собі знань та почуттів, які забезпечують їй
взаємодію з Природою;
відкриття й усвідомлення свого місця в системі Природи, не як центральної
фігури її побудови, а інваріантного динамічного функційного елементу;
моделювання своєї поведінки не з точку зору власних егоїстичних проблем, а з
позицій розуміння того, що природа – самоорганізуюча система, здатна до
саморозвитку, в якій всі взаємодії є опосередкованими;
актуалізація в детермінації діяльності людини сил співпричетності, співчуття,
включеності свого “Я” як елементу в загальну систему організації природи та
суспільства.
Так як “глибинна екологія” робить наголос саме на відношеннях між особистістю
та оточуючим середовищем, слід розглянути декілька інших підходів, які є
передумовою даного дослідження з позицій “глибинної екології”. Екологічний
підхід Дж.Гібсона [20: 21], який замість оточуючого виділяє “екологічний світ”.
Велике значення в екологічному підході Дж.Гібсона є те, що суб’єкт та
“екологічний світ” взаємодоповнюють один одного і не можуть бути один без
одного. Дане положення, але в розгорнутому його вигляді вже зустрічається в
“глибинній екології”.
Методологічні особливості психології оточуючого середовища [33: 35] полягають у
специфіці відношення людини із середовищем свого оточення. Одним із
методологічних напрямків психології оточуючого середовища є розгляд людини та
оточуючого середовища як однієї системи.
На початку 90-тих років зародилися нові підходи в екологічній психології.
Методологічною особливістю екологічної психології, як зазначають С.Д.Дерябо та
В.А.Ясвін, є те, що в даному випадку аналізується взаємодія людини тільки із
“світом природи” і що “світ природи” розглядається у єдності та неповторності.
Аналізуючи формування відношення до окремих природних об’єктів та природи в
цілому, ці автори наголошують на шляхах формування суб’єктного відношення [1 Ми
застосовуємо термін “суб’єктне”, під яким розуміємо сприйняття природних
об’єктів та природи в цілому як суб’єктів. ], таких як перцептивний,
когнітивний та практичний канали. Перцептивний канал формування відношення
базується на так званих природних психологічних релізерах, результатом впливу
якого є відчуття (рис. 2.1.1).
Рис. 2.1.1 Зміст, форми та засоби екологічного виховання у процесі формування
суб’єктного відношення особистості до світу природи (шляхи формування
суб’єктного відношення подаються за С.Д.Дерябо та В.А.Ясвіним [33]).
Форми та засоби екологічного виховання на засадах “глибинної екології” в даній
схемі торкають ланку саме формування ставлення в процесі побудови перцептивного
образу.
Окреслені вище методологічні аспекти та особливості дають основу для розуміння
того, що згодом сформувалось під назвою екологічної психопедагогіки.
“Екологічна психопедагогіка – це методологічний напрямок в педагогіці, в рамках
якого розроблюють критерії відбору змісту, а також підходи до створення
принципів, методів та форм екологічної освіти” [33: 275].
Таким чином, теоретично-педагогічною основою впровадження форм та засобів
екологічного виховання на засадах “глибинної екології” в процес вивчення
біології стала нова педагогіка, що базується перш за все на екоцентричному типі
екологічної свідомості. Її центральною ідеєю є планування дій таким чином, щоб
спрямовувати діяльність на зменшення тієї шкоди, яку ми завдаємо природі. Для
здійснення таких дій людина повинна бути готовою психологічно. Тому екологічне
виховання повинно мати на меті перш за все підготовку екологічно мислячої
особистості. Як зазначає Дж.Мейсі, реорганізація нашого сприйняття звільнює нас
від ілюзії про те, чим нам необхідно володіти і приводить нас до усвідомлення
нашої єдності з живим тілом Землі [195]. Серед багатьох можливих шляхів такої
реорганізації вона вказує на загальну теорію живих систем, що відображає
самоорганізуюч