Розділ 2. Створення Кримського крайового уряду
2.1. Крим як особливий об'єкт світової геополітики
Вивчення правових основ створення та діяльності Крайового уряду в червні-листопаді 1918 р. неможливе у відриві від подій, що передували приходу до влади в Криму генерала С.Сулькевича. Виходячи з цього, необхідно, насамперед, звернути увагу на Кримський півострів у геополітичних вимірах Першої світової війни, Лютневої революції та Жовтневого перевороту в Росії. Саме тому, що ці епохальні події вплинули на політичну та економічну дійсність регіону, на форми правління й устрій, тип політичного режиму того державного утворення в Криму, що мало місце в зазначений період.
Для реалізації поставленої мети, на наш погляд, було б доцільним спочатку визначити місце Кримського півострова в системі геополітичних доктрин тих держав, що мали безпосереднє відношення до перебігу описуваних подій.
Росія як імперія, що виникла на місці Московського царства, відразу, з часів Петра I, почала втручатися у велику європейську політику, і тому, зрозуміло, що головні європейські держави того часу розглядали її як свого потенційного економічного конкурента і військового супротивника. Зокрема, англійська політична доктрина виправдовувала таке відношення до Росії її "варварством" і "тиранією", надаючи таким чином протистоянню ідеологічний характер.
Стратегічна мета Англії на той час полягала у тому, щоб не допустити вихід Росії (яка у кінці ХVIII ст. закріпилася на Чорному морі) до Середземного моря. Тому конфлікт ідеологій не заважав Англії у своїй зовнішньополітичній грі проти Росії робити ставку на таку ж само деспотичну Османську імперію, що гнітила балканські народи.
Між іншим, така думка відносно останньої історично склалася й у російського уряду, котрий, утім, сам не гребував гнобленням малих народів, які населяли Російську імперію. Слід відзначити при цьому, що таке світобачення допомагало підтримувати патріотичний дух росіян, виражений у постійному співчутті "братам-слов'янам, потерпаючим від утисків турок, і цей дух допомагав реалізовувати Росії свої плани у Балканському регіоні.
Протистояння Росії з Англією мало до того жорсткий характер, що після початку Першої світової війни британський уряд змушений був заспокоювати громадську думку, переконуючи націю, що всі протиріччя між країнами виникли від нерозуміння Росії англійцями, і на цей час або вже зняті, або максимально пом'якшені. Лорд Д.Маккензі Віллас своєю книгою "Наш російський союзник", виданою на початку війни, намагався відповідно вплинути на англійську громадську думку, але послаблення протистояння на ідеологічному рівні зовсім не означало зникнення стратегічних російсько-англійських зовнішньополітичних протиріч.
Стратегія Росії в Першій світовій війні ґрунтувалася на комбінації так званих двох геополітичних теорій Маккіндера й морської - Мехена. Перша з них, сформульована в 1904 р., передбачала зв'язок сухопутної могутності держави з географічним положенням. Друга - головною силою країни й ключем до світового панування вважала вихід до відкритого моря. Саме країна, яка володіє морем і відділена ним від свого супротивника, перемагає у суперництві. Книга Мехена вперше була видана в 1898 р. і стала настільною для німецького кайзера Вільгельма II й англійського короля Георга V, а також була відома російському імператору Миколі II.
У випадку Росії - гігантської євразійської держави, що мала постійну проблему виходу у відкрите море - об'єднання цих проблем було не випадковим. У цьому сенсі особливого значення набував регіон Чорного моря, доступний для Росії, і який у той час обмежено міг забезпечити вихід до відкритого океану. Тому зрозуміло, що одним із геополітичних завдань Росії було оволодіння протоками Босфор і Дарданелли,1 і використання
Криму, як стратегічної точки опори. Водночас це перетиналося з інтересом союзників по Антанті, що проводили свою таємну політику стосовно Росії.
Незважаючи на замкнутість Чорного моря, вихід до нього відігравав важливу роль у забезпеченні російського впливу на Балканах - найважливішому стратегічному регіоні Центральної Європи. Контроль над ним забезпечував також вплив у Центральній і Східній Європі в цілому. Згідно з геополітичною теорією Маккіндера, країна, що контролює Східну Європу, контролює серцевину Євразії і, отже, весь континент, а це, у свою чергу, означає світове панування. Контроль над Східною Європою та євразійське панування входили до основних засад геополітичної стратегії Росії у Першій світовій війні.
Реалізація цього плану, розробленого та втіленого в життя урядом Російської імперії (про що неодноразово згадував у своїх спогадах колишній міністр закордонних справ Росії С.Сазонов) була можлива тільки за умови нанесення воєнної поразки основним супротивникам Росії та їх економічного паралічу: Німеччині, Австро-Угорщині й Туреччині. Поразка Німеччини плюс створення незалежної, але дружньої польської держави з передачею їй Східної Пруссії забезпечувало безпеку західних кордонів Росії.
Ліквідація Австро-Угорщини як єдиної імперії створювала смугу незалежних держав (Чехо-Словаччина, Угорщина, Сербо-Хорватське королівство) - союзників Росії. Це вирішило б подвійну проблему: забезпечення безпеки південно-західних рубежів і контроль над Центральною та Східною Європою.2
Чорноморському регіону в геополітичних планах Росії приділялося першорядне, але не самостійне значення. Він розглядався як плацдарм для дій у трьох напрямках: на Балканах, у Середземному морі (після захоплення Босфору та Дарданелл) і на Близькому Сході. Для виконання намічених
геополітичних завдань необхідна була опора на регіони, які могли б
забезпечити (у силу свого становища) надійну позицію, що давала б можливість домінувати в регіоні. Саме таким регіоном був Крим. Крім того, важливим пунктом російського стратегічного плану, на думку деяких російських істориків, було приєднання Західної Вірменії та Курдистану, що забезпечувало б домінування Росії в Євразії.3
- Київ+380960830922