РОЗДІЛ 2
ДІАЛЕКТНА ПРОСТОРОВА КОНСТРУКЦІЯ
ЯК ФОРМА РЕАЛІЗАЦІЇ ДІАЛЕКТНОЇ РИСИ
2. 1. Обниження наголошених голосних
переднього ряду в говірках південно-західного наріччя
Виразна і чітка артикуляція голосних у наголошеній позиції нормативна для системи вокалізму української літературної мови. Ця особливість часто зберігається і в діалектному мовленні, особливо в процесі артикуляції наголошених голосних в говірках південно-східного наріччя. Характерною рисою говірок південно-західного діалектного обширу є своєрідна обнижена вимова наголошених голосних переднього ряду високого та середнього піднесення [и], [і], [е].
На обниження у вимові наголошених голосних звертали увагу численні дослідники південно-західного наріччя. Серед перших були К. Михальчук, І. Верхратський і вже названі вище С. Смаль-Стоцький, О. Огоновський, О. Брок та ін. Зокрема, П. Житецький, аналізуючи зміни *ы, *і, зазначав, що в "гуцульських і підгірських говірках" (за термінологією автора) в положенні після задньоязикових [к], [х] та гортанного [г] звук [и] під наголосом обнижує свою артикуляцію до [е]: (гену, (к'ену, (х'ежа ?87:128?. Іван Верхратський відзначав спорадичні випадки розширеної вимови [и] та [е], що виявлялася в звуках [е] та [а] (в ненаголошеній та наголошеній позиціях) на території південно-західної Галичини (вешн'а, ш(чадрий, зо(марло, (велиец'а ?33:29?.
Немало уваги присвятив цій проблемі І. Зілинський. Уже в ранніх розвідках, зокрема в праці "Дещо з фонетики українських говорів", учений відзначав як принципову рису говірок південно-західного наріччя української мови тенденцію до обниження наголошених голосних переднього ряду ?100:5?. Це, на думку автора, відбивається найчастіше на артикуляції звука [и], рідше [е] та [і]. Діалектний звук [и] обнижує артикуляцію значно більше, ніж у літературній вимові. І. Зілинський визначав його як [ие], частково окресливши територію, яка на сучасному синхронному зрізі є ядром риси. У цілій смузі говірок долини Дністра, західної частини Волині, Холмщини, Підляшшя, частково на території Гуцульщини, на думку автора, амплітуда артикуляції [и] широка - [и... ие...еи...е], причому в одних говірках обнижений [и] виступає в усіх наголошених позиціях, а в інших тільки після губних та сонорних ?л?, ?р?, ?н? ?266:18?.
Найповніше проаналізовано зміну артикуляції наголошених голосних переднього ряду [и], [е] та ?і? в монографії А. Залеського "Вокалізм південно-західних говорів української мови" ?94:10-54?. Аналізуючи записи діалектного матеріалу, що лягли в основу карт другого тому АУМ, дослідник підтвердив системність даної риси на значній території південно-західного наріччя і фонематичний статус обниження в окремих говірках, великою кількістю прикладів наочно проілюстрував характерну вимову наголошених голосних переднього ряду в говірках української мови, а також спробував визначити основні причини існування цього явища. Автор послідовно виявив обниження наголошених голосних на території гуцульських говорів (у тому числі в українських говірках Румунії), де ступінь вияву обниження вищий, у частині покутських і буковинських, волинських, східній частині бойківських (імовірно, як вплив наддністрянських) говірок ?94:13-14, 16, 18, 80, 84?.
Обниження [и] - наголошеного голосного переднього ряду - відзначив також Ю. Шевельов, окресливши ареал риси, що охоплює гуцульські, покутські говірки, західну частину Волині (середнє та західне Полісся). На його думку, це "може бути частина загального процесу пониження артикуляції неогублених голосних середнього піднесення, в ході якого сталися зміни [и] ? [е], а [е] ? [а]" ?231:847?. Зрозуміло, що зміна в артикуляції одного голосного, як зазначено вище, неминуче стає причиною змін в артикуляції того звука, що знаходиться найближче: [и] - голосний передньо-середнього ряду, [е] -голосний переднього ряду середнього піднесення. Тому взаємозалежність зміни артикуляції цих наголошених голосних очевидна.
Обниження наголошених голосних переднього ряду порівняно з іншими фонетичними особливостями українського діалектного мовлення відбито на картах Атласу української мови менш послідовно. Адже завданням такого типу макродослідження було зобразити діалектні явища, тобто елементи статики, а ті мовні факти, які є виявами тенденцій, а отже, динаміки, часом залишалися не повністю скартографованими.
На карті про системи наголошеного вокалізму в другому томі АУМ, (карта № 1, автор Л. Григорчук) обниження відображено частково, оскільки карту зроблено в основному на базі картотеки до Атласу. Імовірно, експлоратори-галичани, які збирали матеріал в даному регіоні, під час опитування не вловлювали властивої і їм специфіки діалектного мовлення, що й ускладнювало фіксацію фактичного діалектного матеріалу на лінгвістичній карті. Обнижені вияви голосних переважно не фіксуються в свідомості, особливо у випадку, якщо експлоратор не міг ознайомитися, а тому й порівняти фізіолого-акустичні особливості вужчих виявів цих же фонем на території говірок південно-східного та північного наріч української мови ?94:22?.
Іноді дослідники з різними артикуляційними навичками, часто представники різних діалектних систем, по-різному сприймають однакові звуки. Причиною є орієнтація слухача на властиву його говірці систему фонемних протиставлень, що приводить не лише до зіставлення почутого звука з інваріантами ідентичної фонеми, притаманної говірці експлоратора, а часто до намагання якомога точніше зафіксувати "відхилення" від звичного, тобто до своєрідної гіперкорекції ?159:65?. Як результат значна кількість варіантів фонем, які репрезентують у записах до АУМ діалектні ознаки, зокрема обниження наголошених голосних переднього ряду.
Для окреслення меж ареалу обниження наголошених голосних переднього ряду використовуємо в роботі матеріали, які зібрали різні дослідники, а також видання "Говори української мови" (Київ, 1977), що базується на магнітофонних записах діалектних текстів, які