РОЗДІЛ 2
СВІТОГЛЯДНІ ЗАСАДИ УКРАЇНСЬКОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ
2.1. Методологічні засади дослідження ментальності
Історичний поступ дав змогу відчути людству об'єктивність третього тисячоліття. Людство перейшло поріг власної двотисячної християнської історії існування. Великі ювілеї завжди збуджують, примушують відволікатися від повсякденної буденності, вимогливо замислитися над майбутнім, глибинно та уважно проаналізувати минуле.
У середині ХХ століття, а саме 23 грудня 1954 року, видатний світовий філософ Бертран Расел звернувся по британському радіо до людства з такими словами, які пізніше стали відомими цілому світові: "Я звертаюся до вас як людська істота до інших людських істот: пам'ятайте, що ви люди, і забудьте про все інше. Якщо ви зможете це зробити, перед нами буде відкритий шлях до нового раю; якщо ні, то чекати нема чого, крім всезагальної смерті" [52, с. 339]. З тієї пори минуло більше як півсторіччя, але актуальність цього заклику не зменшилася. Невже людство само себе знищить і не відшукає шляху виходу з кризи духовної байдужості?
Технічний прогрес і так звані "культурні революції", інші суспільно-технічні та ідеологічні "витвори" людського розуму затьмарили в людині вищі духовні почуття, зробили її рабом різних тлінних речей та низьких пристрастей. За Святим Письмом (Біблією), Бог є любов'ю, і хто перебуває в любові, перебуває той в Бозі, і в нім Бог перебуває! "Бог - це - любов", - вважав апостол Іоан. Можна погодитися, що Бог - це совість людини. З початком третього тисячоліття, - доводив Іоан Павло ІІ, - у кожного має відкритися рахунок совісті, мають започаткуватися такі екуменічні дії, які би дозволили на початку нової ери досягти людству взаєморозуміння. Адже світ - це не тільки майстерня, але й великий храм, де кожна істота, тим більше людина - промінь божественного. Homo homini Deus (а не lupus) est (людина людині Бог, а не вовк) - ось що повинно слугувати девізою людства.
Будь-яка філософія є, перш за все, вчення про людину і про смисл її буття. Немає жодної філософської проблеми, вирішення якої не пропонувало б людину в якості точки опору і центру системи розуміння. Значну долю історичної вини за все, що відбувається на нашій планеті, повинна нести кожна доросла людина, незалежно від статі, нації, належності до релігійних вірувань, суспільного положення, політичних настроїв. Цілком очевидно, що епохи, коли вказували на сильних світу цього як на двигунів історії, залишилися позаду. Вина і відповідальність духовних і політичних лідерів за їх вчинки, звичайно, є великою. Але, не можливо "вмивати руки" подібно до Понтія Пілата. Світ рухається до нової доби розвитку. І ця доба - є саме добою перемоги моралі, віри, затвердження доброчесних людських взаємин і доброзичливого ставлення до світу.
Релігія, віра знаходяться в певному сенсі, в основі морального розвитку, вони є затвердженням сил добра в боротьбі зі злом, перемогою совісті, любов'ю до всього, що оточує людину. Ще з давнини відомо, що народів, які би не мали релігії, не існувало й не існує.
Тому, таким важливим постає аналіз минулого людства, процесу становлення та розгортання суто людських (моральних) цінностей.
Не досліджуючи історичного минулого свого народу, не можна продумано прогнозувати його майбутнього. Як підкреслював відомий дослідник української міфології Г.О. Булашев, "...самим українцям треба твердо пам'ятати, що будь-який поступальний рух на шляху прогресу не тільки зумовлюється, але й цілковито ґрунтується на його житті попередньому; а тому конче треба, як мовиться, наперед самовизначитися, з'ясувати собі справжнє статус кво, перш ніж кидатися, не оглядаючись, уперед..." [15, с. 21]
Для того, що б віднайти джерела духовності українського народу, варто звернутися до яскравої доби вітчизняної історії - до Київської Русі. Саме тоді формувалися моральні цінності нашого народу, самобутність і неповторність української народності. "То були часи, - за словами відомого українського філософа В.С. Горського, - коли наш народ, об'єднаний у могутній державі, творив неперевершені зразки літератури й мистецтва, непересічні пам'ятки релігійної думки, політичної, правової, філософської культури, що ввійшли до скарбниці здобутків світової цивілізації й досі викликають подив і захоплення в кожного, хто має можливість прилучитися до них" [31, с. 4].
Важливе значення для аналізу моральної проблематики в філософській культурі Київської Русі має вирішення проблеми формування ментальних структур (що включають і релігійні (вірувальні), і моральні аспекти), а саме особливостей слов'янської міфології. Тобто, звертаючись до сивої Києво-Руської давнини, постає питання: як складалися впродовж століть визначальні риси морального ідеалу українського народу?
Поняття "християнської моралі" формується в межах християнської традиції, але власне поняття "моралі" давніше за християнство, воно зароджується спочатку в надрах народного міфологічного світосприйняття.
Насамперед, необхідно визначити саме поняття "ментальність", яке було введено істориками французької школи "Анналів". Видатні філософські, історіософські та історіографічні концепції отримують визнання частіше за все саме тому, що вони випрацьовують нові поняття про людину в світі.
Однією з перших шкіл, що досліджувала проблеми виникнення та формування ментальності, була французька школа "Анналів". Вона виникла як реакція на події, які відбувались в науці XIX століття, і були спрямовані на відокремлення суспільної галузі знання. Л.Февр і М.Блок заснували в 1929 році часопис ""Аннали" соціальної та економічної історії", їх зусилля були спрямовані на боротьбу проти розподілу цілісного знання на дві взаємовиключні епістемології: ідеографічну та номотетичну. Після виходу в світ першого номера вищезгаданого часопису стало зрозумілим, що у Франції з'явилась найбільш ґрунтовна історична школа ХХ століття.
Насправді "Аннали" брали сторону міждисциплінарного, компаративного підходу, прагнучи від сам