РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЯ ТА ТЕХНОЛОГІЯ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ З ПРОБЛЕМ ПОЛІТИКИ
2.1. Методологічні підходи до ідентифікації громадської думки з проблем політики
Набувши певної популярності, опитування громадської думки на пострадянському просторі дуже скоро стали викликати занепокоєння з приводу надійності їх результатів. На це звертають увагу такі науковці, як Є.І.Головаха, Б.А.Грушин, В.Л.Оссовський, В.О.Ядов та інші. Вони звернули увагу на ненавмисне, а інколи і навмисне, продукування під час опитування артефактів, які викривляють стан і динаміку громадської думки.
Якщо проаналізувати практику досліджень вітчизняних полстерів і соціологів, то ми побачимо, що майже жоден з них не міг обійтись (особливо в емпіричних дослідженнях) без того, щоб не звернутись до феномену суспільної свідомості. Саме на цьому шляху були здійснені спроби соціологічної інтерпретації компонентів суспільної свідомості - знань, установок, орієнтацій, настроїв і думок. Такий поелементний аналіз компонентів суспільної свідомості є необхідним і неминучим для емпіричної фіксації саме громадської думки, а не артефактів. Якщо не брати до уваги взаємозв'язок і взаємодію цих компонентів, то в результаті ми отримаємо викривлену картину існуючих думок, як індивідуальних, так і думок певних соціальних спільнот. Це, в першу чергу, стосується так званих "пустих відповідей", спровокованих самою ситуацією опитування. Таким чином, проблема ідентифікації громадської думки в першу чергу полягає у необхідності так побудувати процес збирання емпіричних даних, щоб не допустити випадків отримання інформації, яка характеризує інші форми суспільної свідомості, наприклад, суспільні настрої. Важливо зауважити, що головним наслідком нехтування цією проблемою є неспроможність відтворити всі елементи структури громадської думки у конкретному соціокультурному середовищі. Саме тому дослідники виділяють дві групи чинників, які можуть породжувати артефакти замість дійсної громадської думки [93]. Якщо перша група чинників пов'язана з методологічною недосконалістю планування і реалізації дослідження, то друга - визначена соціокультурним контекстом опитування [55, 38]. Окрім того, поєднання ефектів кожної групи чинників набагато збільшує ймовірність отримання недосконалої інформації. Вивчення феномену громадської думки взагалі, громадської думки з проблем політики зокрема, постає вельми актуальним і, в той же час, складним предметом дослідження. Труднощі вивчення пов'язані зі складною природою громадської думки та її тісними зв'язками з іншими формами і станами духовних явищ.
Також слід зважати на те, що вивчення громадської думки має певні обмеження. Справа в тому, що своєрідність громадської думки як специфічної форми суспільної свідомості зумовлена тим, що вивчається ставлення соціального суб'єкта тільки до актуалізованої проблеми, яка має особливо важливе значення для спільноти саме в даний період часу і, як правило, серйозно зачіпає невідкладні, злободенні громадські і особисті соціальні інтереси.
Крім того, серед цих значущих гострих проблем існує, і буде завжди існувати, немало й таких, які мають ситуативне, миттєве значення, коли вони вважаються саме сьогодні надто важливими, а завтра ж втрачають свою привабливість не тільки для сфери політики, але й для науки. Тобто, практика соціологічних досліджень досить переконливо доводить, що з'ясування стану і динаміки громадської думки за своєю природою обмежені, односторонні і неповні, і тому судити лише на її (думці) підставі про стан і тенденції змін суспільної свідомості і, головне, про тенденції змін предметної поведінки соціальних суб'єктів було б більш ніж необачно. Це тим більш небезпечно, що в ряді праць, а, відповідно, в уявленнях досить широких верств пересічних громадян, соціологія стала асоціюватись з опитуванням людей з будь-якого приводу, починаючи з думок про політику і політиків, закінчуючи з'ясуванням бажань і оцінок пасажирів щодо раціональності розкладу роботи старих і відкриття нових автобусних ліній.
Вивчаючи громадську думку, ми отримуємо уявлення не тільки про раціональний пласт суспільної свідомості, якщо говорити точніше, про ту її частину, яка виражається у вербалізованих оціночних судженнях, але й уявлення про емоційну компоненту свідомості соціального суб'єкта. Проте, крім цього існує і інший пласт суспільної свідомості - суто емоційний, який як полстери, так і соціологи схоплюють побічно (посередньо) і частково. Між тим, і про це свідчить життєва практика, і ставлення до тих чи інших проблем і способів їх розв'язання, і поведінкові акти (включаючи масові дії) формуються і регулюються не тільки за умов домінації раціональності. Досвід показує, що дуже часто соціальні суб'єкти опиняються під впливом не стільки переконливих аргументів, скільки емоцій, страхів, навіювань. Роблячи свій вибір, скажімо, віддаючи свій голос за того чи іншого кандидата під час виборів, людина керується не логікою, не зваженням співвідношення втрат і винагород, а емоціями, очікуваннями, не артикульованими почуттями. Інакше кажучи, вона керується своїм настроєм. Отже, для більш повного і адекватного реальному процесу подій як вербального, так і предметного ставлення суспільства, окремих громадян до тих чи інших проблем і питань, необхідне використання поряд з поняттям (категорією) громадської думки також поняття "суспільний настрой", враховуючи як їх взаємозв'язок, так і досить відчутну відокремленість. Так, врахування дії суспільного настрою в процесі опитувань дає можливість отримати більш повне і широке знання про реальний стан суспільної свідомості.
Розв'язання проблеми ідентифікації і розрізнення феноменів соціального настрою і громадської думки, в тому числі і думки з проблем політики, потрібно почати перш за все з її теоретичного уточнення та емпіричної інтерпретації. Це допоможе краще зрозуміти особливості функціонування громадської думки і його сусіда - суспільного настрою, грунтовно підійти до розгляду питання, що постає як тема даної робо
- Київ+380960830922