РОЗДІЛ 2
ТВОРЧІСТЬ ГРИГОРА ЛУЖНИЦЬКОГО: ЖАНРОВО-СТИЛЬОВА СВОЄРІДНІСТЬ, ПОЕТИКА
2.1. Християнство як складова поетичного світу Григора Лужницького
Творчість Григора Лужницького умовно поділяють на два етапи: довоєнний і післявоєнний, або діаспорний. Початком першого стали поетичні твори письменника.
Леонід Рудницький зауважує, що у житті Григора Лужницького поезія не відігравала ключової ролі [237; 154]. Проте до неї він ставився з великою відповідальністю. Свідченням цього є думки автора у статті "Епілепсія умів: На маргінесі футуристичної поезії". Він писав, що "настрій, який охоплює душу людську при першому зіткненню з твором мистецтва, - це внутрішнє богослуженнє - іnnere Gottesdienst, як казали німецькі романтики" (так звана релігійна сторона мистецтва); крім того, кожний художній твір мистецтва "має якийсь таємничий наказ", "післанництво до душ", завдяки чому в людини виробляється тонкий смак, вона "прилагоджується до приходу самого Бога", а також виникають "божественні інстинкти" [215, 1923. - Ч.10. - С. 242].
Відчуття мистецького народжується з подиву перед чимось величавим, "майже святим", до чого "мимоволі людина починає молитися в своїй душі". Про це говорив і Джон Раскін. Під впливом цього дивного поклику особистість починає будувати себе, "різьбити свою душу", смак, неначе прикладається до подиху самого Бога [215, 1923. - Ч.10. - С. 242]. Григор Лужницький підтримує думку Джона Паула, що є люди, в яких божественний інстинкт розвинений краще, їх навчає усе земне, у них цілісний, гармонійний погляд на обидва світи [215, 1923. - Ч.10. - С. 242]. Оскільки мистецтво ще не заспокоїло духовної істоти людини, то процес художніх пошуків є виправданим. Поезія, згідно з поглядами Григора Лужницького, повинна містити "післанництво до душі". Відтак поетичну спадщину письменника варто розглядати як реалізацію ідей постійних божественних шукань.
Поетичний доробок Григора Лужницького невеликий: збірка віршів "Вечірні смутки", близько двадцяти поезій, надрукованих у різних журналах протягом 1920-1930 років (найбільше публікацій містив часопис "Поступ", деякі твори передруковані у журналі "Терем" за 1984 рік (частина 9 присвячена Григору Лужницькому)), пісні, які письменник увів у музичні комедії, недрукована лірика й поеми, що зберігаються в архіві автора. У поезії більшою мірою відображалися філософсько-релігійні, аніж патріотичні погляди. Це різнило Григора Лужницького від інших лоґосівців, зокрема Степана Семчука, котрого називали "поетом поклику до боротьби за рідну державність" [див. 73, 1948. - Ч. 2. - С. 121].
Олег Купчинський зауважує, що для кращого пізнання поезії Григора Лужницького потрібно ознайомитися з його естетичними поглядами. Водночас дослідник констатує: на поетичну творчість автора "значний вплив мали "молодомузівці" та Микола Євшан" [118; 409]. Підтвердженням цієї думки слугує цитата зі статті Григора Лужницького "Початки модерної української літератури": "молодомузівці" зробили справжню революцію на українському літературному ґрунті, вони відійшли від шаблонів, повернули обличчя до Європи, віддалившись від Москви [149; 184]. Письменник підтримував заклики Миколи Вороного та мистецьку концепцію "Літературно-наукового вісника" про необхідність філософічності, оригінальності. Григор Лужницький наголошував, що в західноєвропейській літературі вже давно лунають кличі Фердинанда Брінетієра, який обстоює три основні мистецькі чинники: індивідуалізм, вищість письменника над масою, право вибору [див. 149; 186].
У певній мірі до цього прагнули й "молодомузівці". Схожість філософсько-естетичних засад "Логосу" і "Молодої Музи" зауважує Ярослав Грицков'ян: "на творчість "лоґосівців" мала вплив доктрина символізму, модерністські тенденції, у ній мотиви смутку, меланхолійності" [47; 174]; такої ж думки дотримується Богдан Романенчук [див. 228; 242]. Згадані міркування знаходять підтвердження і в інших літературознавчих працях Григора Лужницького. З приводу використання "лоґосівцями" різних типів художнього мислення у статті "Нарис сучасної галицької поезії" він писав: у творчій практиці їхнє угруповання керувалося принципами символізму, творило лірику з пошуками вічної Правди та поезію смутку [145; 61]. Творчість "лоґосівців" становила амплітуду коливань між тим, що нове, модерне, і тим, що ідейно корисне. Григор Лужницький підтримував нові віяння, проте він не визнавав цілковиту перевагу форми. Про це свідчить стаття "Епілепсія умів: На марґінесі футуристичної поезії" [215, 1923. - Ч. 10. - С. 240]. Новітні віяння повинні враховувати попередні здобутки. Тому тим, хто намагався "вишукати" щось абсолютно невідоме, письменник радив: "...не претендуйте на винаходи чогось "зовсім нового" й "небувалого", бо всі нові досягнення обов'язково базуються на досвіді минулого..." [215, 1923. - Ч. 10. - С. 240]. Хоча процес пошуку був для нього завжди виправданим.
Щодо впливів Миколи Євшана, то слід зауважити, що поряд із гаслами "чистої краси" та "мистецтва для мистецтва" Григор Лужницький дотримувався думки про здатність мистецтва у поневолених народів сприяти поєднанню мрії та дійсності, подоланню рабства духу, вплетенню в "колесо життя", консолідації всіх єдиним поривом [131, 1911. - Ч. 53. - С. 550]. Згадаймо тут для порівняння думку Миколи Євшана: "кожний мистецький твір має в собі якийсь таємний наказ, поклик, якесь післанництво, а митець має бути мудрецем святим і аристократом водночас" [71; 25, 28]. Критик підтримував молодих літераторів, які декларували гасла модернізму, декадансу, символізму (часто без розрізнення цих понять - відзначає Микола Ільницький [83; 86]). Микола Євшан стверджував, що твір ніколи не буває завершеним, тому не потрібно оцінювати його як щось абсолютно застигле.
Григор Лужницький, як і Микола Євшан, хотів привнести в літературу філософічність думки, викорінити побутовість. Миколу Євшана називали оборонцем творчої свободи, апологетом індивідуалізму, речником гарячого патріотизму [9; 155]. "Лоґосівець" твердив, що