РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРЕДУМОВ ОБҐРУНТОВАНОГО ФОРМУВАННЯ АМОРТИЗАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ
ПІДПРИЄМСТВА В УКРАЇНІ
2.1. Аналіз наслідків реформування державної амортизаційної політики
Державна амортизаційна політика є складовою частиною системи зовнішнього
управління відтворенням зношених основних фондів підприємства. Вона визначає
рівень індивідуалізації та можливість внутрішньої варіативності амортизаційної
політики окремого підприємства.
Зміна умов зовнішньої середи потребує коригування управлінських рішень щодо
забезпечення нормального функціонування системи відтворення зношених та
застарілих основних засобів. Еволюція господарських відносин в Україні
спричинила зміни у пакеті управляючих впливів, які обумовлюють необхідність
удосконалення процесу відтворення.
Для визначення тенденцій розвитку вітчизняної державної амортизаційної політики
та передумов її ефективного реформування, на наш погляд, доцільно
проаналізувати зміни у програмі відповідних дій Уряду за роки існування України
у якості суверенної держави.
Аналіз вітчизняного законодавства стосовно питання нарахування амортизації
надав можливість визначити декілька етапів у процесі реформування вітчизняної
амортизаційної політики (таблиця А. 1, Додаток А).
Державна амортизаційна політика на відміну від амортизаційної політики
підприємства додатково має змогу, для підвищення ефективності відтворювального
процесу у суспільстві, застосовувати певні важелі управління: надання
податкових пільг, відстрочок, розстрочок, фінансово-кредитна підтримка
підприємств; фінансово-економічні санкції, штрафи, покарання та прирівняні до
них стягнення. Надання податкових знижок та різного роду пільг з боку держави,
як правило, супроводжується встановленням прямої залежності між наданням пільг
та отриманими результатами (наприклад, між розміром сплаченого податку на
прибуток, та зміною значень показників, що характеризують ефективність
оновлення основних засобів). Тільки у разі запровадження такого додаткового
контролю кожна гривня втрат держави на податкову знижку окупиться за рахунок
надходжень від непрямих податків, наприклад, ПДВ. Окупності сприятиме також і
те, що знижки мають надаватися за результатами практичної діяльності, тобто
податкові пільги повинні бути наслідком, а не передумовою ефективного оновлення
[66].
Тому структура таблиці А.1 (Додаток А) відбиває основні параметри
амортизаційної політики з огляду на масштаби управління, а саме: базу, термін,
обўєкти, методи та засоби державної амортизаційної політики, що змінювалися
протягом окремих періодів часу.
Перший етап охоплює термін часу з 1991 по 1996 роки – це період користування
надбанням колишнього СРСР. Обўєктом нарахування амортизації виступає сукупність
матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого
часу як у сфері матеріального виробництва, так і у невиробничій сфері [16].
Система нарахування амортизації, що існувала того часу, характеризувалася
домінуванням прямолінійного методу нарахування амортизації (навіть у питанні
застосування прискореної амортизації) та детальною класифікацією основних
фондів. Характерною ознакою системи нарахування амортизації, що відповідає
першому етапу реформування державної амортизаційної політики в Україні, є
обмеження застосування прискореної амортизації певними видами виробництва та
необхідністю документального обґрунтування заміни морально застарілих ОЗ
новими, більш продуктивними. Разом із тим, аналізуючи річні норми нарахування
амортизації, які діяли протягом першого етапу реформування державної
амортизаційної політики, можна зробити висновок про автоматичне застосування
норм прискореної амортизації для певних груп машин та обладнання. Наприклад,
деякі машини для електрогазозварювання та різки, підўємно-транспортні та
вантажно-розвантажні, машини для дорожньо-будівельних робіт,
дробильно-молотильні та збагачуючі амортизуються за два роки, виходячи з річної
норми амортизації у 50%. Також ця система передбачає стимулювання оновлення
машин та обладнання на малих підприємствах шляхом надання можливості додаткових
списань у перший рік експлуатації до 20% первісної вартості основних фондів зі
строком служби вище трьох років. Амортизаційні відрахування активної частини
основних фондів здійснюються протягом нормативного терміну їх експлуатації
(доки балансова вартість не досягне нуля). Що стосується усіх інших – протягом
фактичного терміну їх експлуатації.
Другий етап реформування державної амортизаційної політики охоплює період
1997–1999 рр. Саме у цей період розпочала своє існування нова система
нарахування амортизації. Починаючи з 1997 року під амортизацією законодавці
почали розуміти відшкодування виробничого капіталу: “...поступове відшкодування
витрат власника на придбання та введення в експлуатацію основних фондів і
нематеріальних активів у межах норм амортизаційних відрахувань, що відносяться
на витрати виробництва (обігу) платника податку” [16]. Тобто амортизація змінює
свою направленість з відшкодування вартості зношених основних фондів, як це
було раніше, на відшкодування витрат власника щодо придбання та введення в
експлуатацію основних фондів.
Обўєктом державної амортизаційної політики виступають: “матеріальні цінності,
що використовуються у господарчій діяльності платника податку протягом терміну,
що перевищує 365 днів з дати вводу в експлуатацію таких матеріальних цінностей,
і вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним та моральним зносом”
[16]. Крім того, у порівнянні з попередньою, ця система нарахування амортизації
необґрунтовано зменшила кількість груп основних фондів
- Київ+380960830922