РОЗДІЛ 2
ДЕРИВАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ТА СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ ВІДДІЄСЛІВНИХ ДЕРИВАТІВ
2.1.Взаємодія компонентів лексики і граматики в слові
Виокремлення категоріальних і некатегоріальних засобів вираження пасиву та
організація їх у функціонально-семантичне поле демонструє міжрівневу взаємодію
одиниць мови. Ця взаємодія між лексикою і граматикою, що є об’єктом сучасних
лінгвістичних досліджень, проявляється не лише у функціональній синонімії
мовних елементів різних рівнів, а й при нашаруванні у смисловій структурі слова
як лексичних, так і граматичних значень. Наявність граматичної семантики
пасивності у віддієслівних прикметниках дає змогу класифікувати їх за
граматичною ознакою пасиву, виокремити у лексико-семантичну групу і визначити
їх місце в системі функціонально-семантичного поля.
Комбінація лексики і граматики в макроструктурі функціонально-семантичного поля
пов’язана із такою ж взаємодією одиничного і типового (тобто лексичного і
граматичного) у мікроструктурі відповідного слова. Виокремлення і
протиставлення одиничного типовому бачимо у дослідженнях Л.В.Щерби [132, 331].
Критично оцінюючи традиційне тлумачення граматики, Л.В.Щерба визначає її як
„репертуар засобів”, за допомогою яких виражаються відношення між самостійними
„предметами думки” та утворюються нові слова:
„Граматика являє собою репертуар засобів, за допомогою яких, по-перше, за
визначеними правилами виражаються відношення між самостійними предметами думки
і за допомогою яких, по-друге, за не менш визначеними правилами утворюються
нові слова” [132, 327].
Дослідження проблеми віддієслівних дериватів типу: -bar, -lich, -sam,
-wert,-wьrdig, -abel, -ibel, -fдhig передбачає двоякий підхід: від граматики до
лексики і від лексики до граматики. Деривація відбувається за певними
правилами, що визначені граматикою. Узгодженість безпосередніх складових за їх
граматичною характеристикою, взаємодія сем у ієрархічній послідовності
моделюють форму вираження необхідної інформації. Водночас новоутворена лексема
стає засобом номінації фрагменту дійсності, що відображається в синтаксичній
конструкції, в окремих випадках - засобом некатегоріального вираження
граматичних категорій.
Питання вираження категоріальних значень некатегоріальним способом
безпосередньо пов’язане із тими явищами, які в сучаcному мовознавстві
визначаються як „імпліцитна, латентна, прихована граматика”.
За С.Д.Кацнельсоном, „прихована граматика – це граматичні сигнали, які
імпліцитно містяться в синтаксичних сполученнях і семантиці слів” [45, 78].
Автор порівнює „приховану граматику” із айсбергом, більша частина якого
захована під водою. Адже між формою і змістом у граматиці нема прямої
відповідності. Одній граматичній функції може відповідати декілька форм, а
одній граматичній формі – декілька функцій. Поряд із твердженням про те, що
граматична категорія – це „узагальнене значення, яке послідовно виражене в
даній мові системою граматичних форм, стуктура яких залежить від морфологічного
типу мови” [113, 5], зазначається, що не кожна граматична категорія
безпосередньо виражається в граматичних формах. Чимало граматичних категорій
заховано в значеннях слів і синтаксичних зв’язках слів у реченнях [45, 82; 201,
119].
Інструментарій „прихованої граматики” утворюють категоріальні, граматичні
ознаки у семантиці слова. Виявлення „категоріального каркасу мови і мовлення”,
за С.Д.Кацнельсоном, залишається одним із найважливіших завдань сучасних
лінгвістичних досліджень.
Концепція „прихованої граматики” у О.В.Бондарка ґрунтується на розрізненні
категоріальних і некатегоріальних значень. Перші, що пов’язані з граматичною
формою, у мовленні „обростають” некатегоріальними елементами, які випливають із
контексту і лексичного значення даної форми. У процесі функціонування форм
відсутня „чиста категоріальність”, проявляється „сплав категоріальних і
некатегоріальних елементів”. Некатегоріальні значення виходять за межі
граматичних категорій і об’єднуються ширшою функціональною єдністю –
функціонально-семантичним полем.
У нашому розумінні, розглянуте мовне явище, тобто вираження граматичного
значення елементами різних мовних рівнів – це некатегоріальний засіб вираження
категоріальних значень. Проте цілком погоджуємося із О.В.Бондарком, котрий
вважає, що „прихована граматика” – не так власне граматика, як граматично
значуще в лексиці та контексті.
„По суті граматична значущість лексики і контексту зовсім не прихована. Про
приховану граматику, приховані категорії мова повинна йти ... в тому розумінні,
що граматично значимі елементи лексики і контексту, а також функції, так чи
інакше пов’язані із формами, які проте виходять за межі їх категоріального
граматичного значення, виявляються складно, опосередковано, нерідко
побічно”[13, 153].
Мовні явища на перетині лексики і граматики були предметом дослідження багатьох
науковців [44; 61; 63; 64; 65; 66; 68; 75; 80; 93; 116; 185 т.ін.].
І.Я.Харитонова визначає значення традиційних граматичних категорій, що виражені
не граматичною формою, а лексичною одиницею, як „граматично значимі ознаки
семантичної структури слова” [116, 12]. Ці значення становлять єдність лексики
і граматики у слові і належать до проміжної сфери, яка об’єднує два рівні
мовної структури. Складність проблеми взаємодії лексики і граматики, за
твердженням Б.М.Задорожного і Т.М.Струк [36, 221-230], полягає в тому, що не
завжди вдається чітко розмежувати їх, тому що це одиниці одного
лексемно-граматичного рівня. І.Я.Харитонова пропонує два критерії, які дають
змогу відрізняти граматично значущ
- Київ+380960830922