Ви є тут

Політична соціалізація як складова демократизації сучасного суспільства.

Автор: 
Ісхакова Наталія Гаріївна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0406U004126
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ В ПРОЦЕСАХ
ДЕМОКРАТИЧНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА
Дослідження процесу політичної соціалізації в умовах демократизації суспільства
вимагає термінологічної ясності та уточнення понять.
Сьогодні відсутня концептуальна єдність відносно змісту терміну “демократія”. У
межах теорії демократії сформувалися різні напрямки дослідження, які
зосереджувалися на визначенні основних принципів демократії: визнання народного
суверенітету, представництво інтересів у загальнонаціональній установі,
виборність органів влади, ухвалення всіх суспільних рішень відповідно до волі
більшості із визнанням і поважанням прав і потреб меншості, формально-юридична
рівність прав громадян, конституційність. Перелічені принципи демократії в
узагальненому вигляді формулюються як принцип участі народу у здійсненні
державної влади, що передбачає поділ державної влади, контроль за діяльністю
органів влади, співучасть (партиципація), терпимість, політичний та ідейний
плюралізм. За визначенням Політологічного енциклопедичного словника (2004р.),
«демократія – влада народу, що виходить з організації та функціонування
державної влади на засадах визнання народу її джерелом і носієм, ґрунтується на
забезпеченні справедливості, рівності і добробуту усіх при розв’язанні проблем
і питань суспільного врядування, ... найпоширенішим є її розуміння як форми
політичного режиму. За сучасних умов політичний демократизм, окрім іншого,
означає: особисту індивідуальну свободу людини; спосіб управління суспільними
справами; певний режим, порядок здійснення влади; соціальна активність, участь
громадян у житті держави, у розв’язанні суспільних проблем. Найпершою умовою
демократичності суспільства є демократична настроєність громадянства,
відповідний рівень громадянської культури. Демократія - це духовний стан людей,
характер їхніх уявлень про свої права, можливості та обов’язки» [133,с.138].
Історичні зміни, що відбулися у країнах Центральної Європи з кінця 1980-х років
XX століття, а згодом у респебліках колишнього СРСР отримали в науковій
літературі назву трансформація. Сам термін “трансформація” означає змінювати,
перетворювати. Суспільні науки стали викоростовувати цей термін з кінця 50-х
років XX століття для характеристики процесів, що відбуваються в суспільстві,
описуючи радикальні структурні зміни. Він відображає перехід до якісно нового
стану суспільної організації. Трансформаційний період в суспільному розвитку –
це особлива історична підсистема, в якій є своя структура, устрій, тенденції та
методи регулювання. Трансформаційні процеси основані на діалектичному подоланні
існуючих елементів старого суспільного порядку, формуванні нових цілей
розвитку.
Демократизація в такому розумінні постає як процес зміни політичної сфери
суспільства, перетворення політичного режиму в усіх його структурних елементах
в окремій країні від початку падіння попереднього недемократичного режиму до
кінцевої стадії стабілізації нового демократичного режиму.
Для позначення способу зміни політичного режиму у науковій літературі
вживається поняття “перехідний період”, що означає процес інституціональної
трансформації. Перехідний період складається з неперервно змінюваних політичних
ситуацій кожна з яких стає відправним пунктом для альтернативних варіантів
розвитку.
Можна стверджувати, що перехідний період – це проміжна фаза процесу
демократизації, що обмежена, з одного боку, початком процесу розпаду
попереднього політичного режиму та втратою стабільності, а з іншого,
встановленням певної форми демократії, що супроводжується невизначеністю
альтернатив розвитку (включаючи можливість повернення до попереднього
недемократичного режиму).
Стадія, що унеможливлює повернення до попереднього недемократичного режиму під
час невизначеності перехідного періоду, є стадія лібералізації. Лібералізація
це процес поширення та реального забезпечення набору прав, які захищають
окремих індивідів та соціальні групи від репресивних дій влади, а надійне
гарантування прав і свобод особи означає відхід від усталеної практики
недемократичних режимів. Без гарантій індивідуальних і колективних прав і
свобод на фазі лібералізації процес демократизації може набувати формальних
рис.
Ще однією важливою фазою перехідного періоду, що визначає ефективність процесу
демократизації, є фаза становлення демократії, що означає визнання
демократичних правил і процедур політичними інститутами та розповсюдження їх на
всі сфери суспільного життя. Таким чином, під час перехідного періоду
відбуваються зміни як у політичній системі суспільства з характерними для неї
політичними інститутами та відносинами, так і в структурах усього суспільства з
його соціальними, економічними та індивідуально-особистісними основами.
Вирішальну роль в процесі демократизації відіграє політична модернізація як
процес трансформації суспільства, який супроводжується формуванням політичних
інститутів, соціальною мобілізацією та поширенням політичної участі, а також
розповсюдженням демократичних цінностей і норм, що властиві розвиненим країнам,
у країни менш розвинені [133,с.364]. Політична модернізація є засіб для
встановлення демократичного режиму, хоча в кінцевому рахунку не зводиться лише
до цього. Однак, є чітка точка дотику цих процесів. Мета процесу демократизації
– постійне функціонування демократичних принципів та інститутів. Мета
політичної модернізації – політична система, що здатна до самостійного
неперервного функціонування в постійно змінюваних умовах, в тому числі і в
умовах демократизації. Теорія політичної модернізації в