РОЗДІЛ 2
ПАЛОМНИЦТВО ЯК КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНИЙ ФЕНОМЕН
2.1. Методи дослідження
Дослідження паломництва передбачає опрацювання і узагальнення накопиченого
фактичного матеріалу, формування основних підходів до його тлумачення і
осмислення, з’ясування закономірностей функціонування та розвитку. Слід
зазначити, що конкретні погляди, концепції й теорії вчених невіддільні від
наявних в соціумі світоглядних, філософських установок, тому особливості
дослідження паломництва полягають в тому, що для їх аналізу необхідне
врахування природи релігії, її світоглядних інтенцій. Оскільки складовою
релігії є специфічні дії, що ґрунтуються на вірі в існування надприродного, то
орієнтація на об’єктивне вивчення феномена паломництва повинна поєднуватись із
суб’єктивною (внутрішньою) спрямованістю релігії.
З одного боку, паломництво є предметом наукового осмислення, з іншого, – таке
дослідження надзвичайно проблематичне у зв’язку з його неоднорідністю, тому при
вивченні цього явища використовують різні підходи.
Системний підхід як загальнонауковий метод пізнання, парадигма сучасної науки
дозволяє розглядати релігійний процес як цілісне явище в усій різноманітності
його внутрішніх і зовнішніх зв'язків, визначати його структуру, елементи, рівні
просторової організації. Цей підхід забезпечує комплексне дослідження такого
складного явища, як паломництво. Системна цілісність, узгодженість
функціонування всіх його структурних елементів залежить від того, під впливом
якої з підсистем (економічної, політичної) зростають потенційні можливості
паломництва. В межах даного методу паломництво як соціокультурний феномен є
складовою соціально-культурної системи, а «релігійний» туризм - соціальної.
Для методології наукового дослідження велике значення має принцип історизму, що
допомагає розкрити як загальні, так і специфічні ознаки соціальних та
історичних явищ, об’єктивні зв’язки між історичними подіями, з’ясувати їх
специфіку з урахуванням просторово-часових інтервалів. Історизм як
методологічний принцип дозволяє конкретизувати й уточнити специфіку
паломництва, розглянути й охарактеризувати етапи його розвитку, простежити
зміни географії релігійних подорожей в різні періоди історії та їх динаміку,
виявити чинники цієї динаміки, а також дослідити хронологічну складову
релігійного процесу, виявити його стійкість, еволюцію, ритми, стадії та цикли,
проаналізувати релігійну геоситуацію.
Методологічними засадами дисертаційного дослідження є загальнонаукові та
спеціальні методи, що дозволяють вивчити і осмислити розрізненні факти, вийти
на відповідний до поставлених завдань рівень їх узагальнення, виявити
культурно-історичний контекст, з’ясувати специфіку витоків, становлення
організованого паломництва та появи «релігійного» туризму в Україні.
Загальнонаукові методи дозволили на основі вивчення філософської, історичної,
соціологічної, культурологічної літератури з’ясувати особливості формування
об’єктів паломництва та культурно-історичного розвитку України.
Велике значення для досліджуваної проблеми мають порівняння, паралелі,
співставлення, тобто все те, що включає в себе компаративний метод, принципи і
норми якого застосовуються в дослідженні паломництва в цілому та «релігійного»
туризму зокрема.
При науковому вивченні будь-яких об'єктів, явищ і процесів, у тому числі й
історичних, для розкриття їх сутності послуговуються методами якісного та
кількісного аналізу. Якісний аналіз як сукупність аналітичних і синтетичних
процедур, метою яких є виявлення корінних властивостей, основних
закономірностей та особливостей виникнення і функціонування досліджуваних
об'єктів і явищ, дозволив охарактеризувати об’єкти паломництва, розкрити їх
внутрішню сутність та роль в духовному житті окремої особистості й суспільства
в цілому.
Кількісний аналіз дозволив з’ясувати особливості вітчизняного церковного
ландшафту, сформувати систему кількісних характеристик конфесійного простору
України, об'єктів паломництва, явищ і процесів, що визначали його розвиток:
визвольні змагання, революції, війни, перебудовчі процеси, здобуття
незалежності, відновлення релігійних об’єктів, глобалізація.
Дослідження ґенези паломництва зумовило використання спеціальних історичних
методів (хронологічного, періодизації (діахронного), історико-генетичного,
ретроспективного, актуалізації, статистичного, історико-типологічного). Варто
зазначити, що за допомогою синхронного методу виявляється взаємозв’язок між
явищами в їх статиці, а щоб простежити явище в динаміці, необхідно застосувати
хронологічний метод, який дозволяє окреслити межі етапів розвитку паломництва,
виявити і розглянути його закономірності, порівняти окремі періоди еволюції і
представити її як ланцюг історичних фактів, генетично взаємопов’язаних і
взаємозумовлених один одним.
Застосування спеціальних історичних методів дозволило з’ясувати вплив політики
держави на розвиток паломництва: державна підтримка в Російській імперії,
відсутність такої протягом тривалого періоду за радянської доби, коли стосунки
між державою і церквою визначали ідеологічні чинники, а також дослідити
актуальний стан паломництва та «релігійного» туризму в Україні, перспективи і
тенденції подальшого розвитку.
Увиразненню якісних характеристик паломництва на кожному з етапів його розвитку
сприяв діахронний метод, що дозволив визначити критерії періодизації.
Використання історико-типологічного методу дозволило здійснити класифікацію
вітчизняних об’єктів паломництва, з’ясувати специфічні особливості паломництва
та «релігійного» туризму, визначити їх місце і значення в туристичній
- Київ+380960830922