РОЗДІЛ 2
РАДИ РОБІТНИЧИХ, СОЛДАТСЬКИХ ТА СЕЛЯНСЬКИХ ДЕПУТАТІВ, їх становлення та місце в
системі більшовицького управління
2.1. Політичне становище в Україні в умовах впливу жовтневого (1917 р.)
державного перевороту в Петрограді
Лютнева революція 1917 р. й ліквідація самодержавства привели до пожвавлення
політичного життя не лише в центрі, але й в національних районах Російської
імперії. Розпочався рух народів за соціальне й національне визволення. Цей
процес не обминув і Україну. Центральна Рада, утворена в березні 1917 р.,
поступово втілювала в життя національну ідею відновлення української
державності. У своїй діяльності вона одержала могутню підтримку народних мас,
найперше селянства.
Успішне вирішення основного питання революції – питання про владу – визначило і
конкретизувало шлях, по якому підуть багатомільйонні селянські маси. Це
розуміли більшовики, які 25 жовтня 1917 р. шляхом збройного повстання здійснили
в Петрограді державний переворот і здобули владу. Проте перемога більшовиків
була військово-повстанською, а не політичною. Владу легше захопити, ніж
утримати. Більшовики знали – кількісної переваги в країні у них немає. Тому
розрахунок полягав в тому, що більшовики завоюють народні маси, беззастережно
визнавши їх головні радикальні вимоги у момент взяття влади. Це зробив II
Всеросійський з’їзд рад, 25 жовтня проголосивши – “Вся влада радам”, а 26
жовтня схваливши декрети про мир і про землю. У першому з них усім країнам, що
воювали, проголошувалося “розпочати переговори про справедливий демократичний
мир”, а на період їх проведення оголосити перемир’я строком не менше трьох
місяців. Декрет денонсував таємні переговори, підписані попередніми Росії [306,
с.13-17]. Другим декретом проголошувалося, що “поміщицька власність на землю
відміняється негайно без всякого викупу”, і запроваджувалися критерії
зрівняльної аграрної реформи, розроблені есерівським організаціями на підставі
радикальних вимог самих селян у тому вигляді, у якому вони були викладені у
наказах з місць [305, с.21-25]. Ці два декрети більшовики взяли на озброєння
для запровадження диктатури під лозунгом “Вся влада радам” на всій території
колишньої царської Росії.
Учинивши у Петрограді державний переворот 25 жовтня 1917 р. і використавши
трибуну II Всеросійського з’їзду рад, більшовики проголосили, що ради
робітничих, солдатських і селянських депутатів є повноправними органами
державної влади, політичною основою нового державного ладу.
Цілком іншу позицію стосовно планів більшовиків передати владу радам мала
Центральна Рада. У резолюції, ухваленій Малою Радою
26 жовтня 1917 р., Центральна Рада засуджувала диктаторський характер нової
більшовицької влади в Росії і категорично протестувала проти петроградського
повстання і його цілей [248, ч. 2, с. 68]. У резолюції зазначено: “Визначаючи,
що влада – як в державі, так і в кожному окремому краю – повинна перейти до рук
всієї революційної демократії, визнаючи недопустимим перехід цієї влади до рук
робітничих і солдатських депутатів, які являються тільки частиною
зорганізованої революційної демократії, Українська Центральна Рада
висловлюється проти повстання в Петрограді і буде енергійно боротися з усякими
спробами підтримати бунт в Україні”. Резолюція була цілком природною реакцією
на політичну монополію, яку більшовики запровадили в Петрограді, а також на
їхні плани запровадити таку монополію на всій території Росії. Проти цієї
резолюції лідер київських більшовиків Г.П’ятаков висловив протест і заявив про
вихід з Центральної Ради представників більшовицької партії.
З відозвою “До всіх працюючих України” 27 жовтня 1917 р. звернувся Генеральний
секретаріат. У цьому документі зазначалося, що частина населення Петрограда,
керована більшовиками, повстала зі зброєю в руках проти Тимчасового уряду і
хоче нав’язати свою волю всій Російській Республіці. Тому Генеральний
секретаріат як вища крайова влада, створена Центральною Радою й затверджена
Тимчасовим урядом, закликає населення України до спокою. Генеральний
секретаріат наголошував, що буде рішуче боротися з усіма спробами підтримувати
Петроградське повстання. Відозва закінчувалася закликом, який значною мірою
виявився пророчим: “Громадяни країни. Виявіть себе вірними оборонцями волі і
ворогами анархії, яка може віддалити Всеросійські та Українські Установчі збори
і привести до загину рідний край” [85, оп.3, спр.1, арк. 48].
В умовах осені 1917 р. запровадження міцної влади в Україні було нагальною
потребою. Це розуміли як політики, так і народ. Це було потрібно особливо тому,
що більшовицькі агенти намагалися дискредитувати Центральну Раду і захопити
владу в свої руки. На засіданні Генерального секретаріату 4 листопада було
ухвалено “вжити всіх заходів ідейної боротьби з більшовизмом для безкровного
полагодження справи і тільки на випадок оружного виступу ужити сили” [85, оп.3,
спр.1, арк. 60].
Вимогу негайного проголошення української державності висунув останніми днями
жовтня 1917 р. III Всеросійський військовий з’їзд. Він передав її Центральній
Раді. “З того часу ця справа, – писав згодом М.Грушевський, – дебатувалася,
розбиралася по фракціях Центральної Ради, які й прийшли до того переконання, що
Українська Республіка справді мусить бути проголошена негайно, але проголошення
це не може обмежуватись одною лише формальною стороною, – разом з тим мусить
бути, можливо, повно розкритий демократичний і соціальний характер цієї
відновленої Української держави” [268, с.24]. За словами М.Грушевського, ця
нова Українська держава повинна постати “згідно з одвічними домаганнями
українського демосу, ідеалами,
- Київ+380960830922