РОЗДІЛ 2
САДОВО-ПАРКОВА АРХІТЕКТУРА У ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ З
РОЗВИТКОМ ПРИРОДОЗНАВСТВА У ХVIII-ХІХ СТ
2.1. Історичні передумови виникнення Європейських
садово-паркових комплексів
Згідно старозавітним описам оточенням первісних людей, Адама і Єви, був райський або едемський сад. Це було найдавніше і найповніше на Землі зібрання фауни і флори, у складі якої однаково комфортно співіснували всі види рослин і тварин. Це був райський, тобто блаженний сад, неможливий у відтворенні смертної, а отже грішної людини [79]. Як вірно завважив Д.С.Лихачов, "..."золотой век", "золотое детство человечества" - средневековый рай - всегда ассоциировались с садом. Сад - это идеальная культура, в которой облагороженная природа идеально слита с добрым к ней человеком" [80, c.28].
Проте, незважаючи на всю неможливість створення подібного неймовірно прекрасного саду, в кожну історичну епоху сміливці-художники та архітектори прагнули, об'єднавши красу природи і майстерність людини, закладати чудові парки, змінюючи їх форму і образну структуру відповідно до конкретної місцевості та історичного моменту [2].
Величезними зусиллями своїх підданих єгипетські фараони створювали храмові та палацові сади. У Єгипті майже не випадали дощі, і лише води Нілу зрошували вузькі смужки землі по обидва боки ріки. Щоправда, її щорічні розливи наносили чимало родючого мулу.
Фрески, що доносять до нас зображення цих садів, демонструють чіткі геометричні лінії насаджених дерев, прямокутних водоймищ. Такі ознаки пануючих, а отже божественних наук, як математика, геометрія і астрономія, формували усю архітектуру і загалом мистецьку діяльність в Єгипті. Навкруг садів зводились стіни для захисту від пісків пустелі та несприятливих впливів оточуючої природи, а всередині містився прямокутний басейн, в якому плавали риби, та симетрично посаджені дерева. Іноді тут були висаджені і низькорослі квітучі рослини. Всі ці посадки були згруповані або з однотипних рослин, або із змішаних. Саме ж існування саду в єгипетських пісках мусило переконати кожного в божественності фараона, так само беззаперечно, як недосяжна для смертних верхівка гладенької, блискучої піраміди.
У садах, висаджених біля храмів, жерці проводили експерименти у садівництві, як це згодом робили монахи при церквах. Флора Єгипту була не дуже різноманітна, проте поступово до палацових та храмових садів завозились екзоти з інших країн з метою акліматизації. Цікаві відомості щодо флористичного складу єгипетських садів збереглись завдяки деяким давньоєгипетським написам. Святими деревами вважались сікамор, ялівець та нільська акація. Високо цінувався лотос - символ воскресіння. Цариця Хатшепсут у 1495 р. до н. е. відправила спеціальну експедицію до країни Пунт (нині Сомалі) за бальзамічними деревами, з яких отримують камедь.
Найбільшу колекцію рослин зібрав під час свого царювання (1525 - 1473 рр. до н.е.) фараон Тутмос ІІІ: на стінах "ботанічної кімнати" його храму у Карнаку зображено 265 видів рослин. Чималий внесок у справу інтродукції рослин та садівництва вніс Рамзес ІІІ (1198 - 1166 до н.е.). У період його правління почали практикувати посадку невеликих дерев та кущів у декоративні глиняні вази, що пізніше запозичили римляни. При Рамзесі ІІІ було створено 514 садів, які відігравали утилітарну (забезпечення храмів маслом, вином, ароматичними травами) та декоративну роль [25].
Прагнучи зберегти звичний плин життя після смерті, єгиптяни бажали мати сади і на тому світі: зразки маленьких садочків у спеціальних ящичках знаходили у багатих похованнях. Один такий зразок зберігається у Нью-Йорку, у Метрополітен-музеї. Це маленька модель будинку з колонами, який відкривається у садочок з прямокутним рибним ставочком, оточеним сімома квітучими деревами.
Вавилонські сади не менш ніж єгипетські втілювали архітектурні та релігійні принципи своїх будівників-ассирійців. Кубічна основа споруди, її ступінчастість, масштабність, уподібненість природній горі - обов'язкові риси архітектурних споруд Месопотамії, починаючи з шумерської цивілізації. Дві великі річки, Тигр та Євфрат, з давніх давен використовувались для зрошення землі між їх річищами (Межиріччя), що дозволяло вирощувати і городину, і сади. З фрагментів віршів, що залишились на глиняних табличках, випливає, що дерева часто висаджувались для захисту людей від палючих променів сонця. Ассирійці, що мешкатимуть у Межиріччі на кілька тисячоліть пізніше за шумерів, залишили рельєфні зображення на каменях, де зустрічаються пейзажі, що більше нагадують великі парки, ніж приватні сади. Тіглатпаласар І, цар Ассирії бл. 1114 - 1076 рр. до н.е., похвалявся, що привіз із далеких країн кедри, самшит та інші дерева, яких не було у його попередників. Довгий список рослин, датований часом царювання Ашшурбаніпала (бл. 669 - 633 до н.е.), вміщує багато назв, зокрема незвичайних фруктових дерев та пахучих рослин. Ассирійські сади відзначалися не тільки багатою флорою, а й фауною: зокрема, у парку царя Саргона, де росло чимало екзотичних дерев, розводили биків, левів, страусів та великих мавп.
Сади при палацах здавна вирощувались в Ассирії і на непридатних для цього місцях. Так, у Німруді Ашшурнацирапал ІІ (883 - 859 до н.е.) для зрошування саду, в якому росли яблуні, груші, айва, мигдаль, кедр, кипарис, а також декоративні кущі і квіти, провів воду з гір. А цар Сінаххеріб (705 - 682 рр. до н.е.) наказав вирубати отвори у скельному ґрунті навкруги храму верховного ассирійського бога Ашшура у Ніневії, наповнити їх ґрунтом, об'єднати між собою підземними каналами для постачання води і висадити у них дерева.
Архітектура храмів Межиріччя, обумовлена особливостями місцевого ландшафту, впливала і на садово-паркову архітектуру. Саме на території Месопотамії з'являється перший в історії терасований парк, сад Семираміди. Згодом грецькі історики Діодор Сицилійський (бл. 90 - 91 рр. до н.е.) та Страбон (64/63 рр. до н.е. - 23/24 рр. до н.е. ), які побачили цей сад під час подорожей, оголосили його одним із се
- Київ+380960830922