РОЗДІЛ 2. РІЗНОВИДИ ТА ФОРМОВИЯВ УЯВЛЕНЬ ПРО ІДЕАЛ В ДАВНЬОУКРАЇНСЬКІЙ МІФОЛОГІЇ
2.1. Колективність як простір розгортання ідеалу в дохристиянській цивілізації предків сучасних українців
Добре відомо, що гуртова організація найрізноманітніших біологічних видів, яким би поняттям вона не виражалася: стадо, табун, ватага, зграя, утворює чи не найбільш досконалий природний механізм їх життєвиявлення у природному світі і залишається незмінним протягом тривалого часу. За дещо подібними принципами вибудовувалося і вибудовується людське суспільство. Пройшовши немалий шлях розвитку людство виробило цілу низку соціальних утворень, які активно впливають на оточуючі соціальні процеси, забезпечують у суспільстві розвиток та самодіяльність соціальних спільностей, соціальних груп, надають стійкість і певність соціальним зв'язкам. Найпершим таким інститутом, що історично склався у сфері життєдіяльності людської спільноти, був родовий колектив, який увібрав у себе комплекс соціальних дій та ролей, що надійно забезпечують регулярність і самовідтворюваність життєво важливих потреб суспільного буття.
Колективна організація є взірцевою природною моделлю існування людини як біологічного виду і як суспільної істоти. Заданий генетичний кодом інстинкт потягу до форм колективізму значною мірою з найдавніших часів детермінує поведінку живих істот, а біологічний розвиток живих організмів визначався увесь цей час у напрямі підтримання властивостей колективної поведінки як тварин, так і людини. Остання виникла як громадська істота. Громадівство плюс соціальність людини є могутніми чинниками виживання і пристосування до довкілля. Саме завдяки громадівству предки людини, незважаючи на слабкі фізичні можливості, розумові здібності, відсутність складних технічних засобів, протистояли несприятливим природним умовам та численним конкурентам. Він залишався надійним засобом координації зусиль кожного окремого члена колективу. "Механізми координації вирішальним чином залежали від інстинктів солідарності та альтруїзму - інстинктів, які діяли всередині своєї групи, але не поширювалися на чужі. Члени таких малих груп могли вести лише колективний спосіб життя: залишившись самою людина згодом гинула" [210, 25].
Родова община дуже часто володіє землею, всіма доступними знаряддями і засобами виробництва, розподіляючи між окремими індивідами продукти отримані шляхом колективної діяльності. Ця форма колективності сягає глибин першопочатків життєвих і тваринних інстинктів людини, коли їй доступний лише один вид досвіду життя, досвід тваринного родового життя, коли це мізерне знання за своїм походженням є інстинктивне, свідомо сліпе і нерозумне. Родове буття сконцентроване в самоствердженні роду, де головною силою архаїчного соціуму виступає не техніка, а сама соціальність: кооперація діяльності, удосконалення її організаційних форм і навичок, соціальне наслідування досвіду.
Разом з тим не варто абсолютизувати ці відносини, адже вони стосувалися лише строго визначеної спільноти. Як і в тваринному середовищі тут простежується дихотомія "свої-чужі". Члени групи - це "свої", усі інші - "чужі". Відповідно, що боротьба за існування на внутрішньо груповому і на зовнішньо груповому рівнях відбувалася по-різному. Між членами однієї спільноти майже не відбувалося серйозної боротьби, яка призводила до смерті, втрати однієї особини, адже це послаблює силу колективу, ставить під загрозу сам факт його існування. Взаємовідносини між членами групи можна характеризувати як такі, для яких значною мірою притаманна взаємодопомога і альтруїзм, ставлення ж до інших груп - майже завжди вороже. Разом з тим, людям просто необхідно було розробити певні соціальні механізми, щоб певною мірою стримувати цю інстинктивну агресивність до чужих, адже вона може поширитися і на "своїх" і таким чином стати згубною. Групова організація давніх предків людини регулювала процес співпраці між членами колективу, які добре "знали" й "довіряли" один одному (авторитет сили ніхто не ставить під сумнів), керувалися конкретними, спільно визначеними цілями та виходили з однакового сприйняття небезпеки й можливостей середовища їх існування (пошук житла, джерел харчування). Абсолютної рівності не могло й бути, але можна ствердити, що колектив давав необхідний мінімум для прожиття, шанс на існування більш слабким особинам, які теж виконували певні функції в громаді і в свою чергу намагалися закріпитися в ній.
Аналізуючи дослідження Е. Дюркгейма, Д. Фрезера, К. Сосенка та інших можна визначити такі характерні риси громадівської організації:
- нерозривна цілісність індивіда з іншими членами групи;
- відносна толерантність і альтруїзм індивіда щодо членів своєї групи;
- вороже ставлення до інших колективів та окремих індивідів цих колективів;
- наявність природних інстинктів та соціального досвіду, які орієнтують окремих індивідів на групові цінності.
Відтак родовий колектив, як одна з найраніших спільностей існування людини, повністю включає ці риси і поступово історично й психологічно постає для індивіда й групи інстинктивно засвоєним, а пізніше і усвідомленим ідеалом людської спільноти. Ідеал, який закодований в цій конституції людського буття, має синкретичний характер. А в пізніший період він зазнає трансформаційних структурних і змістових змін внаслідок цивілізаційних перетворень. На перших етапах свого розвитку ідеал архаїчного суспільства більш спирається на інстинкт ніж на розум. Раціональне усвідомлення потреб і бажань, їх досягнення приходить пізніше.
Із розвитком форм колективної свідомості, продуктивних сил ця структура осмислюється по новому, відкриваються нові форми співіснування людських індивідів, характер занять та діяльності, поділ праці та ін. Сам перебіг трансформаційних перетворень синкретичного ідеалу через його складну смислозначущу наповнюваність пройшов складний шлях із різним векторним спрямуванням, що демонструє багатогранність суспільних зв'язків та відносин. Прогресивні правила поширювалися не тому, що лю
- Київ+380960830922