РОЗДІЛ 2.
Зміст та обсяг поняття "символ" в культурології.
Одна тільки назва "символ" говорить про своєрідну таємничість, щось невідоме, абстрактне, таке, яке має безліч смислів і кожен з них має право на своє існування. І хоча саме походження цього терміну йде від античності, його природа набагато глибша, адже недарма первісні люди залишили за собою цілу низку символічних ієрогліфів, зображень, образів. Тобто можна з впевненістю сказати, що виникнувши у глибокій давнині, у доісторичну добу, вони виступали своєрідною мовою для первісної людини. Мислення архаїчної людини допонятійне, наглядно-образне, сповнене різними абстракціями. Все життя архаїчної людини пронизане символікою, вона живе, мислить символами, сприймає оточуюче середовище як сукупність символів. І головне тут полягає в тому, що саме несе у собі той чи інший символ. Чи відповідає те, що саме в ньому є внутрішньою сутністю яка прихована від інших, що в ньому є і не є. "Символ...є специфічною мовою перетворення феноменальної реальності в ноуменальний світ, який існує для людини постільки, оскільки він може нею сприйматися" [134/11].
"Символ" є універсальним і специфічним засобом вираження. Тому не дивно, що його намагалися аналізувати філософи і науковці починаючи ще з античних часів. Існує багато визначень цього терміну, він характеризується надзвичайно складною та неоднозначною природою, адже його ознаки лежать у різних площинах людської діяльності, пізнання і мислення, але найпоширенішим серед них є визначення, яке подає енциклопедичний словник: "Символ - знак, який пов'язаний з позначуваною ним предметністю..." [194/532]. У філософському енциклопедичному словнику знаходимо наступне розуміння поняття "символ", визначаючи його як: "...відображення, або, функція дійсності, подана як індивідуально-загальний і відчуттєво-змістовний закон (чи модель) з можливим розгортанням цієї вихідної функції в безкінечному ряді елементів, з яких кожний, в міру свого закономірного зв'язку з іншими елементами ряду вихідною функцією, є як еквівалентним усякому іншому елементові ряду і самої функції, так і амбівалентним за своєю природою" [293/740].
Однак, подаючи різні визначення терміну "символ", вони не визначають і не розкривають глибинного його змісту, не надають тієї особливої значущості, яка визначала б даний термін як особливий і неповторний. На нашу думку, таких визначень і будь-яких визначень взагалі недостатньо, для того аби виявити природу і сутність символу. Він постає як сутнісно-утаємничений витвір, в якому гармонійно поєднується ідеальне і матеріальне, чуттєве і абстрактне, одиничне і загальне. Ми вважаємо, що в першу чергу, слід звернутися до його глибинної суті, до його першооснов, до тих глибин, в яких зароджується позасвідоме і проявляються психічні вияви людини і як слушно зауважив Дж. Купер: "Символ виходить за межі індивідуального" [141/5]. А це значить, що первообрази, символи за своєю природою і виникненню є не індивідуальними, а колективними, причому, якщо говорити про первісні часи, колективними позасвідомими. Це такі колективні уявлення, які виходять з первісних сил і творчих фантазій, так звані архетипи, про які у своїй роботі "Людина і її символи" зазначає К. Юнг. Всі основні форми і основні стимули мислення є колективними. Людський розум в глибинних своїх основах має загальні людські здатності, які можна назвати вродженими образами, а саме архетипами позасвідомого.
Для чіткого розуміння індивідуального і колективного позасвідомого, слід звернутися до праці К. Юнга, який власне першим дослідив проблему архетипу. Як зазначає науковець, індивідуальне позасвідоме відображає особистісний досвід окремої людини. Саме такий тип позасвідомого містить переживання, які: "були свідомими, але втратили свій свідомий характер внаслідок витіснення або забування" [340/69]. Колективне позасвідоме можна охарактеризувати як таке, що містить потаємне, скрите у пам'яті людського минулого. Саме тут і народжуються архетипи - символічні образи. "Це ті найглибші пласти людської психіки, де зберігаються сліди тих первісних форм осягнення світу, тих основин створення почуттів і образів, які виробились у ході загальнолюдського розвитку найраніших епох" [346/14]. Таким чином, архетипи - першопочаткові схеми образів, які апріорно формують активність сприйняття. Це такі образи-символи, усвідомлення яких і маніпулювання якими супроводжується якнайсильнішими спалахами психічної енергії, вони наче знаменують первинні організуючі форми адаптації людини до світу. Архетипні символи проявляються в акті бачення, адже архаїчна людина не здатна до об'єктивного пояснення очевидних речей. Тому, вона намагається пристосувати весь зовнішній досвід до душевних подій, через символічні вираження внутрішньої і безсвідомої душі. Первісне мислення - образне мислення, яке базується на певній системі уявлень, а саме, міфологічних уявлень. Світ міфу не відрізнявся в свідомості первісної людини від реальної дійсності. Так як мислення носило просторовий характер, то кожна річ сприймалася чуттєво і образ відтворював тільки зовнішню сторону предмету - те, що можна було побачити і сприйняти. Свідомість первісної людини є таки специфічною суб'єктивною реальністю, яка містить у собі такі форми відображення дійсності, які ще не здатні бути самостійними, через що виявляються більшою чи меншою мірою злитими, нерозчленованими і взаємопов'язаними. Цей історично зумовлений синкретизм виявляється як міфологічний синкретизм. Самі ідеї, уявлення і свідомість, що були безпосередньо вплетені в матеріальну діяльність і стосунки людей, в мову реального життя, містили у собі міфологічні підоснови. Власне кажучи, міф є своєрідною спробою людини, яка ще не створила для себе системи абстрактних узагальнюючих понять, різнобічно висловлювати світовідчуття та світорозуміння, саме в ньому, як структурній формі первісного людського мислення і розкривалися первинні ідеї й погляди на навколишню дійсність.
Загалом, до ідеї архетипів зверталися багато дослідників. Історію конц
- Київ+380960830922