РОЗДІЛ 2
ВИБІР НАПРЯМКІВ ДОСЛІДЖЕНЬ,
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ВИКОНАННЯ РОБОТИ
Робота виконана у 2004-2007 рр. на кафедрі хірургії ім. професора І.О. Поваженка факультету ветеринарної медицини Національного аграрного університету та на базі Подільської лікарні ветеринарної медицини м. Києва.
Матеріалом для досліджень слугували собаки різних вікових груп і порід. На основі клінічних досліджень були відібрані тварини з запаленням зовнішнього слухового ходу і клінічно здорові собаки.
Таблиця 2.1
Зміст
досліджень
Етапи дослідженьКількість досліджених собак
(клінічно здорові/хворі)
4Поширеність захворювання органа слуху
2003-2004рр.
1205/135Бактеріологічні дослідження виділень із зовнішнього слухового ходу
2004-2007рр.
36/135Гематологічні дослідження2005-2007рр.20/20Отоскопічні дослідження зовнішнього слухового ходу
2006-2007рр.
5/5Визначення ефективності лікування:
консервативного
оперативного
2005-2007рр.
2006-2007рр.
- /130
- /5Всього досліджено тварин36/135 Етапи досліджень собак
На першому етапі наших досліджень ми дослідили поширення патології органа слуху у собак серед хірургічних захворювань, згідно амбулаторних журналів клінік ветеринарної медицини Подільського району м. Києва.
Для досягнення поставленої мети нами було проведене комплексне обстеження собак із захворюваннями зовнішнього вуха та клінічно здорових, яке включало клінічні, інструментальні, морфологічні та бактеріологічні дослідження. При необхідності проводили гістологічні дослідження видалених тканин зовнішнього слухового ходу.
Клінічні дослідження включали: збір анамнезу, клінічний огляд тварин на наявність симптомів запалення зовнішнього слухового ходу та термометрію.
Під час другого етапу роботи ми проводили бактеріологічні дослідження виділень із зовнішнього слухового ходу собак. Досліджуваний матеріал відбирали наступним методом: шкіру зовнішнього слухового ходу обробляли 70%-ним етиловим спиртом з наступним промиванням фізіологічним розчином (0,9% розчин NaCl). Виділення з вогнища запалення збирали стерильним ватним тампоном. Щільний ексудат обережно зішкрібали ложкою Фолькмана або бактеріологічною петлею та поміщали в стерильну бактеріологічну чашку. Для відбору рідких виділень у глибину зовнішнього слухового ходу вводили тампон, який виймали після просочування і проводили посів, роблячи колові рухи тампоном по поверхні живильного середовища, або поміщали тампон у середовище для транспортування в лабораторію. При цьому враховували, що в нормі в зовнішньому вусі і слуховому ході присутня нормальна мікрофлора, що представлена сапрофітними та умовно- патогенними бактеріями, які живуть на шкірі. Це Staphylococcus aureus, S. epidermidis, Streptococcus pyogenes, Streptococcus viridans, Streptococcus pnevmoniae, а також Haemophilus influenzae, E. coli, C. diphtheriae, Bakteroides.
Нами було відібрано 36 проб - з вух клінічно здорових тварин і 135 проб із вух собак з кінічними ознаками захворювання. Серед останніх було виявлено 53 тварини (39,3%) з однобічним патологічним процесом і 82 (60,7%) - із двобічним. У більшості тварин із двобічним патологічним процесом із вушних виділень висівалася різна мікрофлора. Таким чином, усього нами було досліджено 342 проби із вух, серед яких 72 проби відібрано від клінічно здорових тварин, 53 - від хворих тварин з однобічним запальним процесом та 217 - від собак із двобічною патологією органа слуху, а саме із запаленням зовнішнього слухового ходу.
Бактеріологічні дослідження включали в себе мікроскопію виділень із зовнішнього слухового ходу, посів на живильні середовища з метою уточнення збудника та визначення чутливості виділених мікроорганізмів до антибактеріальних засобів.
Оскільки хронічні гнійні отіти викликаються різноманітними мікроорганізмами, в перший день досліджень проводили посів на декілька живильних середовищах (5%-й кров'яний агар, середовище Сабуро, середовище для контролю стерильності).
При культивуванні матеріал ретельно втирали в поверхню щільних живильних середовищ і витримували в термостаті 24 год. Засіяний 5%-й кров'яний агар інкубували в атмосфері СО2 в ексикаторі зі свічкою. Посів на середовищі Сабуро витримували при температурі 22-25?С не менше 5 діб. Посіви продивлялися на другий день.
При появі росту на щільних живильних середовищах вивчали колонії, що виросли, проводили якісну й кількісну оцінку бактеріального росту (поодинокі колонії, помірний чи сильний ріст), виділяли чисту культуру підозрюваного збудника.
Проводили подальше вивчення виділених культур з метою ідентифікації та визначення їхньої чутливості до антибактеріальних препаратів. При цьому використовували диско-дифузійний метод, оснований на реєстрації діаметра зони інгібіції росту досліджуваного мікроорганізму навколо круглого носія антибіотика (паперового диска). Утворення зони пригнічення росту відбувається внаслідок дифузії антибіотика з носія в живильне середовище. У певних межах величина діаметра зони інгібіції росту чітко пов'язана з величиною мінімальної пригнічуючої концентрації ( МПК). Диско-дифузійний метод дозволяє лише приблизно робити висновок про величину МПК. Основним результатом є віднесення мікроорганізму до однієї з категорій чутливості.
Ідентифікацію виділених культур здійснювали за морфологічними ознаками колоній (розмір, структура, характер поверхні, пігментація), мікроморфології гриба (наявність перетинок, псевдоміцелію) та за біохімічними особливостями (ферментативна та асиміляційна активність). Мікроморфологію гриба вивчали в нативних препаратах із додаванням оцтової кислоти, води або суміші рівних об'ємів спирту, води і гліцерину. Рід багатьох грибів визначали на первинному середовищі виділення
(середовище Сабуро), компоненти якого розчиняли і автокл