РОЗДІЛ 2
КОНТРМАНІПУЛЯТИВНИЙ АСПЕКТ ОЦІНЮВАННЯ ДОКТРИНИ НОВОГО СВІТОВОГО ПОРЯДКУ
2.1. Контрманіпулятивний аспект оцінювання доктрини нового світового порядку Дж.Буша-старшого
Ідея "нового світового порядку", як зазначає у своєму дослідження М.Рижков, залишається невизначеною, оскільки американська неоконсервативна школа політології міжнародних відносин так і не зуміла дати чітке, зрозуміле і адаптивне тлумачення "нового світового порядку" в розумінні Дж.Буша-старшого, щораз збиваючись в русло неоімперіалізму. Висунута паралельно концепція американського лідерства в багатосторонній коаліції також зазнала гострої критики всередині країни, у тому числі з боку республіканців, стурбованих тим, що нова адміністрація США надто тісно прив'язує національні інтереси і безпеку до багатосторонності, зокрема, в рамках ООН. Зі свого боку, ліберали і прогресисти стверджували, що сам концепт нового світового порядку неминуче стимулює воєнні акції як основний принцип захисту національної безпеки, що, однак, зовсім не вписується у постбіполярну систему міжнародних відносин [18].
Так, дослідник підкреслює, що базовий зміст міжнародно-політичних стратегій США повоєнної доби визначається жорстким, хоча й подекуди декларативним верховенством демократичних принципів у відносинах з іншими державами. Однак зазначимо, якщо в добу ізоляціонізму суспільну демократію як основу американської політичної системи використовували переважно для "впливу прикладом" на інших національних акторів міжнародних відносин з метою їхнього втягування у потрібні Америці союзи чи попередження вступу у ворожі альянси, то протягом останніх 60 років йдеться про зростаюче застосування демократизаційних впливів як засобу стимулювання відповідних змін в політичних системах зарубіжних країн [18].
Чіткість і твердість позицій і намірів адміністрацій США, їхня готовність доводити задумане до логічного завершення досить виразно підтверджуються особливостями головної стратегії стримування в рамках Доктрини Трумена. Вони були розроблені науковими експертами і, де-факто, клалися в основу всіх поточних стратегій національної безпеки повоєнної епохи. Для усвідомлення значущості цього авторського висновку першочергове значення має факт ефективності стратегії стримування, яка, врешті-решт, прискорила розпад радянської політичної системи, а дотичним наслідком став крах СРСР як держави.
Нова міжнародна система, підкреслюється науковцем, формування якої розпочалося із завершенням "холодної війни", не може бути прогнозована з належною долею вірогідності без урахування еволюції наукового і доктринального забезпечення головних міжнародно-політичних стратегій єдиної глобальної держави сучасності. Їхнє переосмислення на основі політичного аналізу і синтезу дає можливість стверджувати, що перспектива цієї системи вирішальним чином залежить від позиції Сполучених Штатів, а, відповідно, обумовлює потребу поглибленого знання тонкощів і нюансів сучасної і потенційної спрямованості зовнішньої політики наддержави [18].
М. Рижков стверджує, що встановлено: а) політико-системну наступність в доктринальному і концептуальному забезпеченні повоєнних головних стратегій США; б) високий рівень суб'єктивізму в оцінюванні американськими стратегами ситуації в інших державах, регіонах і у світі загалом; в) без формалізованої підтримки положень, цілей і механізмів реалізації американських стратегій зовнішньої політики союзниками США та іншими державами, які поділяють демократичні принципи облаштування дво - і багатосторонніх відносин, можливі помилкові і деструктивні рішення з огляду на суб'єктивізм визначення держави-ворога або певної ворожої ідеології; г) збалансованість є вирішальним елементом забезпечення життєздатності конкретних механізмів зовнішньої політики США.
У стратегічному плануванні зовнішньої політики США існують постійно діючі чинники, які визначають позицію стратегів. У сучасній світ-системі вона виявляється в домінуючій орієнтації на поширення ліберально-демократичних цінностей і критеріїв побудови політичних систем, а також на запровадження принципів ринкової економіки і прозорої міжнародної торгівлі. Задля реалізації таких ідей і цілей американські адміністрації постбіполярної епохи демонструють готовність йти на використання всього комплексу механізмів, наявних у цієї наддержави, починаючи від традиційної дипломатії і завершуючи включенням збройних сил Сполучених Штатів у міжнародні авантюри [18].
Деструктивізм двох головних повоєнних стратегій, базованих на доктрині ліберального інтернаціоналізму, - стримування і глобальної демократизації - є відносним, що у першому випадку особливо помітно на прикладі розпаду СРСР та переходу пострадянських держав до демократичного розвитку, а у другому - на активізації міжнародного тероризму і позитивних змінах політичних систем в окремих тоталітарних державах.
Ступінь збалансованості доктрин і стратегій зовнішньої політики США більшою мірою залежить від вибору механізмів забезпечення постійних і поточних цілей зовнішньої політики і дипломатії США. Саме стратегічне планування розглядається у першу чергу як засіб розробки і наукової аргументації доцільності використання тих чи інших механізмів, вибір яких є вирішальним елементом оцінювання змісту, спрямованості і потенційних наслідків зовнішньополітичної діяльності Сполучених Штатів [18].
Аналіз двох головних геополітичних стратегій Сполучених Штатів 1947-2006 років показує, що теорія гегемоністської стабільності не є наслідком "кабінетних" досліджень, а радше постала в складному політологічному дискурсі на теми реального американського міжнародно-політичного глобалізму постбіполярної епохи. Це не як суб'єктивна наукова парадигма, практичний прояв якої не завжди буває обов'язковим, а узагальнення реальної політики та форма її виправдання. У цьому сенсі автор робить висновок про політико-ідеологічну обмеженість можливостей використання індивідуальних рекомендацій науковців, розробки яких можуть бу