Розділ 2. Молодіжний рух в Україні у вирі політичних подій другої половини 80-х
років ХХ ст.
2.1. Суспільно-політичні та соціально-економічні передумови виникнення
демократичних форм молодіжного руху
Така держава, як Радянський Союз, була відома світові не лише своїми розмірами,
військовим потенціалом, досягненнями в сфері науки і культури та особливістю
побутування. СРСР був державою, яка формально проголосивши демократизм і
рівноправ’я всіх членів суспільства, свободу совісті і примат соціальної
справедливості, фактично пішла шляхом тоталітаризму, утворивши фактично
мілітаризовану однопартійну систему з чітко регламентованою ієрархією.
Абсолютно всі сфери суспільно-політичного, економічного, культурного, духовного
і навіть особистого життя пильно контролювалися Комуністичною партією і широко
розгалуженим апаратом внутрішніх органів безпеки.
У тяжкі, переломні для народу та держави історичні періоди концентрація влади в
цілому необхідна для швидкої мобілізації сил країни, для перемоги над ворогом,
ефективної відбудови зруйнованого народного господарства, для підтримання в
складних умовах стабільності і порядку. На певних етапах життя країни деякі
позитивні наслідки мала і авторитаризація влади в Радянському Союзі.
Мобілізація всіх економічних і людських ресурсів, накопичення військового
потенціалу допомогли отримати перемогу у смертельному двобої з фашизмом у
Другій світовій війні. Не менш показовим прикладом ефективності централізації
владних функцій в економічній сфері стала в повоєнні роки швидка відбудова
народного господарства та досить значні успіхи у військово-політичному
протистоянні у роки “холодної війни”.
Проте, безсумнівно, що в кінцевому разі абсолютизація всебічного контролю всіх
сфер політичного, економічного та суспільного життя країни досить швидко почало
приносити значно більше негативних наслідків, аніж позитивних.
Тривалий період тотального контролю життя суспільства призвів до того, що сама
контролююча влада стала безконтрольною, при цьому слід підкреслити, що заходи,
які вона прагнула втілити в життя, все частіше набирали позірно-показовий,
власне демонстративний характер. Таким чином, адміністративно-командна система
компенсувала втрату механізму контролю постійним нарощуванням міцності свого
міфотворення з приводу невичерпних успіхів у всіх без виключення областях. Але
вироблення ідеологічної аргументації в рамках старої політичної структури
виявилась неефективним та недієздатним.
У рішеннях, які приймались дистанційно, а отже, без розуміння сутності реальних
проблем і потреб радянського суспільства, все частіше і яскравіше почала
проявлятись фактична абсурдність. Небажання влади піклуватись про окрему особу
неминуче позначилось і на ефективності прийняття рішень, що так чи інакше
торкались загальнонародних проблем, для вирішення яких власне і існує держава.
Радянський лад тримався лише на ентузіазмі мас, помноженому на насильство. Це
не могло тривати довго. І сама неадекватність комунізму потребам кінця ХХ ст.
була причиною падіння Радянського Союзу [159, с. 132]. “На термометрі
суспільної свідомості і загального настрою всього населення різко упав стовпчик
переконань, віри, оптимізму. У масовій свідомості, а в молодіжній особливо,
спостерігався величезний приплив сумнівів, песимізму, почуття невпевненості і,
як наслідок, байдужість або навпаки – озлобленість та агресивність” [197, с.
10].
В 70-ті рр. ХХ ст. радянська держава почала посилено пропагувати свою турботу
про розвиток соціально-побутової сфери, покликаної належним чином забезпечити
умови життя особистості, показово демонструючи свою турботу про неї. У
результаті чого відбулись значні зрушення у престижі багатьох професій [364, с.
22]. Почалось швидке наростання знецінення в очах молоді виробничої
професійно-трудової діяльності. Привабливість у минулому шанованих професій і
спеціальностей почала катастрофічно падати. Як наслідок цього, почала зростати
економічна та соціальна диференціація населення, все чіткіших форм у всіх
сферах життя суспільства та у всіх регіонах почали набирати елітарні групи. На
цьому фоні гучна пропаганда рівності можливостей лише сприяла поширенню
критики, зростанню незадоволення, що часто все ширше переростало в апатію, вело
до збільшення соціальної напруги та росту злочинності. Особливо серед найбільш
вразливих, незахищених верств населення, насамперед, молоді.
Така політика призвела не лише до невпинного зниження виробництва через падіння
кваліфікаційного рівня спеціалістів, але і породила в суспільстві певний
психологічний стан, коли широкі верстви населення, насамперед молодь, почали
все відчутніше замикатися в собі, на вирішенні власних, суто побутових чи
специфічних молодіжних проблем. Широкий протест проти політики радянських
владних структур розпочавсь не з гучних гасел на майданах, а з тихої передачі з
вуст в уста анекдотів, різного роду байок та жартів про вищих
партійно-державних посадовців, їх службові установи, про представників
елітарних прошарків. Як правило, такого роду критика носила гостро сатиричний
або відверто цинічний характер, так зване “політичне анекдотомистецтво” [226,
с. 16].
У зв’язку із очевидним зростанням напруженості держава не могла залишатись
бездіяльною, проте внаслідок все більш очевидної суспільної мобілізації
поновити попереднє становище практично було вже неможливо. Як зазначав з цього
приводу французький політолог Ж. Бодуен, такий стан суспільства можна назвати
“ерою прагматичних компромісів”. Він фактично розпочавсь з розвінчування культу
особи. Внаслідок його позірного осудження партійно-державна бюрократія легко
відкрила собі
- Київ+380960830922