РОЗДІЛ 2
ЛЕГЕНДА ЯК ІНТЕРТЕКСТ І ЖАНР У ПРОЗІ
НАТАЛЕНИ КОРОЛЕВИ
Історія текстів Наталени Королеви знає досить мало оригінальних рукописів, а
датувати твори письменниці можна лише за роками видання, хоч нема сумніву, що
далеко не всі її твори виходили друком одразу по написанню. Проте навіть
опубліковані тексти зібрати докупи надзвичайно важко, позаяк Наталена Королева
протягом життя не відмовляла жодному з видавництв та періодичних видань, які
просили в неї щось написати / надіслати. Навіть ґрунтовний сучасний (2003 р.)
біобібліографічний покажчик текстів письменниці [112] не містить повний перелік
її публікацій. В рукописах збереглися принаймні дві повісті та кілька
оповідань, які ніколи не друкувалися і зберігаються нині в архівах Києва та
Праги. Крім того, існує безліч згадок самої Наталени Королеви та її перших
біографів і рецензентів про начебто вже написані та підготовлені до друку
тексти, доля яких невідома й досі.
Перелічені обставини суттєво ускладнюють хронологічну періодизацію творчості
Наталени Королеви та аналіз еволюції ідіостилю письменниці. Тож досліджувати
всі твори авторки поки що доводиться як певне єдино-часове явище (можливі
гіпотези, базовані на побіжних особистих вказівках письменниці, про більш раннє
чи пізнє написання того чи іншого тексту), розмежовуючи їх за змістом. Варто
зазначити, що перші рецензенти та дослідники всі твори Наталени Королеви
відносили до історичної белетристики з виразним релігійним (католицьким)
нахилом. В 50-х роках окреслилась інша тенденція – до перебільшення
автобіографізму творів письменниці. Особистий досвід, знання та зацікавлення
авторки, безумовно, вплинули на підбір тематики її творів, оскільки «навряд чи
може хтось писати про те, чого раніш не знав» (з відповіді Наталени Королеви на
анкету редакції часопису «Нова хата» у 1938 році) [62, с. 5]. Проте помилковим
буде пошук автобіографічного підтексту в будь-якому створеному письменницею
образі чи сюжеті. Великою мірою подібну ситуацію спричинила сама Наталена
Королева, яка під кінець життя почала писати розлогі автокоментарі до своїх
творів, вказуючи джерела, в тому числі й біографічні, постання певних мотивів.
Зворотною реакцією на це, можна припустити, була романтизація біографії авторки
на основі її творів, яку можна помітити у С. Росохи, Л. Биковського та ін.
У другій половині 60-х років критики та дослідники починають відзначати
рівнозначність «автобіографічної» та «екзотичної» прози в творчості Наталени
Королеви. О. Мох взагалі вважав, що тексти цих «груп» написані у різній
стильовій манері: «одні її твори мають дуже живу й цікаву акцію – це твори з
власних переживань авторки чи деякі оповідання-спогади. Майже всі ті твори
повні динаміки й переконливости своєю внутрішньою правдою, правдою дійсного
життя. […] Другий тип творів Королевої це повісті, будовані на переважно дуже
екзотичному тлі, а будовані так, що кожна така повість це властиво радше ряд
широких епічних малюнків, пов’язаних із собою досить не тісно, з величезними
нераз відбігами набоки від головної дії» [109, с. 142].
Лише у 2003 році І. Голубовська зробила наукове обґрунтування
жанрово-тематичного поділу творів Наталени Королеви на
«художньо-автобіографічну прозу» та «художню прозу
християнсько-моралізаторського спрямування» [33, с. 16, 85]. Попри те, що
дослідниця не включила у свій аналіз ряд творів, у тому числі так звані
«історичні повісті» («1313», «Предок», «Сон тіні», «Останній бог»), цей поділ
можна поширити на всю спадщину письменниці та вважати універсальним. Незважаючи
на жанровий та змістовий синтетизм художньо-автобіографічних творів
письменниці, їх інтертекстуальність закорінена у досить очевидні джерела і тому
порівняно легко тлумачиться. Тоді як «художня проза
християнсько-моралізаторського спрямування» організована складніше та, на
перший погляд, передбачає велике розмаїття прототекстів і навіть метатекстів.
Більше того, уважне прочитання текстів Наталени Королеви дозволяє виявити
неоднорідність авторського метатексту – «теоретично вірогідної текстової форми,
що виводиться зіставленням реально існуючих текстів та єдиної змістової основи
– авторської концепції дійсності» [61, с. 8]. Мова йде про своєрідну
«окремішність» циклу «Легенди старокиївські» щодо всіх інших творів
письменниці.
2.1. Синтез міфології, релігії та історії у циклі «Легенди старокиївські»
Збірка «Легенди старокиївські» традиційно вважається однією з останніх робіт
Наталени Королеви, вершиною всього її творчого доробку, довгоочікуваним
приходом авторки до українських тем. Подібні думки нерідко висловлювалися на
сторінках діаспорної преси 50-70-х років ХХ ст., а у 80-х роках їх повторив
перший в сучасній Україні дослідник творчості письменниці О. Мишанич: «Легенди
старокиївські» стали немов підсумком тривалих художніх пошуків Н. Королевої,
втілили в собі постійне бажання відтворити правік української землі у її
зв’язках з іншими землями й народами, у різних часових і просторових вимірах»
[106, с. 651].
«Легенди» вийшли друком у Празі в 1942 та 1943 році відповідно перша і друга
частини, тобто, виходячи з дати публікації, збірка справді належить до
«пізнього» періоду творчості. Проте у 60-х роках, наприкінці одного з розлогих
автокоментарів, якими письменниця супроводжувала післявоєнні перевидання деяких
своїх творів у Канаді, Наталена Королева зазначила: «Авторка ж не протестує у
пресі, коли їй «нав’язують» думки, яких вона не тільки ніколи не мала, але й
мати не могла! Як, нпр. […] що «авторка щораз більше причалює своєю творчістю
д
- Київ+380960830922