РОЗДІЛ 2.
ВИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКИМИ ПАРТІЯМИ НАПРЯМІВ НАЦІОНАЛЬНОГО І ДЕРЖАВНОГО
БУДІВНИЦТВА
ДОБИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
2.1. Український партійний спектр на початку революції
Лютнева революція 1917 р. зруйнувала стару політичну систему Російської
імперії, започаткувала докорінні зміни всіх державно-правових, політичних,
національних і суспільних відносин. Проголошені нею демократичні свободи
сприяли активізації громадсько-політичного життя, відкрили реальні можливості
щодо розвитку багатопартійної системи в усіх регіонах країни, в тому числі й в
Україні.
До революції в Наддніпрянській Україні не оформилася реальна багатопартійна
система, яка б охоплювала всі політичні сили – від лівих до правих. Це
зумовлювалося, насамперед, політикою російського уряду, спрямованою на
обмеження діяльності політичних партій взагалі, й національних зокрема. У свою
чергу антидемократична політика уряду сприяла тому, що найпопулярнішою та
найвпливовішою ідеологією у суспільстві став соціалізм. Усі перші українські
партії, починаючи з РУП, в основу своїх політичних доктрин клали соціалістичні
ідеї. Навіть партії центристського спрямування, зважаючи на гостроту
соціально-економічних проблем, вміщували у своїх програмах соціалістичні
вимоги. Відомий український політичний діяч Сергій Єфремов так прокоментував цю
ситуацію: “Цікаво зазначити, що всі партійні організації на українському грунті
в тій, або иншій мірі, більш або менш переняті основами соціалістичного
світогляду. … Навіть ті організації, що відповідають “буржуазним” партіям у
инших народів, виразно приймають до своїх програм постуляти соціалістичні,
виставляють домагання, які з погляду їхньої класової приналежности могли б на
стороннє око здаватися несподіваними” [119, 1917, 9 квітня].
Наслідком цього й стала відсутність рівноваги українського політичного спектра,
коли в наявності був більш-менш сильний лівий фланг, слабо представлений центр
і відсутній повністю правий фланг (партії правого напряму, які діяли активно в
Україні – кадети й октябристи – мали загальноросійський характер і
репрезентували загальноросійські інтереси, тому їх не можна вважати
представниками українських політичних сил). Ця особливість
суспільно-політичного життя Наддніпрянської України й зумовила те, що після
перемоги Лютневої революції першим оформлюється лівий та лівоцентристський
партійний фланг.
Перед 1917 р., внаслідок репресивної політики царату під час Першої світової
війни, із українських політичних партій більш-менш діючими були лише Українська
Соціал-Демократична Робітнича партія (хоча робота більшості її місцевих
партійних осередків була практично паралізована) й громадсько-політичне
обўєднання – Товариство Українських Поступовців (ТУП), основу якого становила
Українська демократично-радикальна партія (УДРП). Тому саме ці партії першими
розгортають активну політичну й партійно-організаційну роботу. За ініціативою
провідних діячів цих партій на початку березня з метою обстоювання національних
інтересів створюється український політичний орган – Центральна Рада.
Партійно-організаційна робота партій розпочалася, насамперед, з відродження вже
існуючих організацій. Так, протягом березня–квітня свою роботу відновлюють
Київська, Харківська, Катеринославська, Черкаська, Одеська організації УСДРП
[130, 1917, 30 березня, 11, 15 квітня]. Паралельно з цим закладаються й нові
партійні осередки. У цей час активізується також діяльність місцевих громад
ТУП, зокрема у Полтаві, Чернігові, Харкові, Одесі, Житомирі,
Камўянець-Подільському та інших містах [119, 1917, 6-7 квітня].
Відроджені партії намагаються визначити своє місце в революції і сформулювати
власну програму вирішення нагальних політичних і соціально-економічних проблем.
З цією метою проходять загальнопартійні форуми. 3–5 квітня 1917 р. у Києві
відбувається конференція УСДРП, де підтверджується вірність партійній програмі,
ухваленій другим зўїздом у грудні 1905 р., а також зазначається необхідність
подальшого розвитку національної та аграрної її частин відповідно до потреб
сучасного моменту [130, 1917, 6-7 квітня].
25–26 березня 1917 р. у Києві проходить перший легальний зўїзд ТУП, на який
прибули представники від 33 місцевих громад, зокрема, з Києва, Полтави,
Чернігова, Харкова, Одеси, Житомира, Камўянець-Подільського, Катеринослава,
Сум, Сосниці, Кременчука, Константинограду, Переяслава, Умані, Вінниці, Азова,
Гадяча, Лубен, Золотоноші, Москви, Петрограду, Чорноморщини, Кубані та ін. На
зўїзді приймається нова назва організації – Союз українських
автономістів-федералістів, що, на думку делегатів, більш точно відповідало
поставленим меті та завданням. Союз проголошувався політичним обўєднанням, до
складу якого могли входити окремі партії [119, 1917, 28 березня].
Активізація діяльності ТУП сприяла тому, що на місцях, зокрема, на Київщині,
Полтавщині, Чернігівщині, Херсонщині, під назвою Української
радикально-демократичної партії почали відновлювати свою роботу місцеві
комітети УДРП [119, 1917, 9 квітня], яка, як зазначалося вище була його
основою. (Сучасний дослідник цієї партії В.В.Стрілець взагалі вважає, що ТУП у
політичному плані було своєрідною формою існування УДРП [407, с.52].
Скориставшись тим, що на Всеукраїнський національний конгрес, який відбувся 6-7
квітня 1917 р. у Києві, у якості делегатів прибула значна кількість членів цієї
партії, вони провели дві наради. На цих нарадах й було вирішено відновити
діяльність УДРП під назвою Української радикально-демократичної партії,
залишивши тимчасово (до зўїзду партії) програму колишньої УДРП
- Київ+380960830922