РОЗДІЛ 2.
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ СІЛЬСЬКОЇ МОЛОДІ
2.1. Методологічні принципи соціологічного вивчення сільської молоді
як елементу соціальної структури суспільства за нових умов її буття
Головною відмінністю соціологічного підходу до вивчення суспільства та
процесів, що в ньому відбуваються, є опора на соціальні факти, що мають належні
масштаб і повторюваність, аби соціологи визнали їх достовірними. Дослідники,
які відступають від цих принципів, приречені посплутувати індивідуальне та
соціальне, одиничне та загальне й робити на цій підставі узагальнення, що не
відповідають реальності, і прогнози, що ніколи й ніде не здійсняться.
Слід зазначити, що хоч би до якого спеціального питання соціологічної теорії ми
звернулися, рано чи пізно нам доведеться заторкнути проблематику соціальної
структури. За слушним зауваженням Е.Гіденса, “коли більшість соціологів
вимовляють “структура” або “соціальна структура”, вони мають на увазі деякий
“устрій” соціальних відносин: щось на зразок несучих конструкцій чи будови
кістяка тіла” [269] [62 [269] Гидденс Э. Структура как правила и ресурсы //
Человек и общество : Хрестоматия / Под ред. С.А.Макеева. — К.: Ин-т социологии
НАН Украины, 1999. — С. 77–78.]. Щоправда, він запропонував використовувати
інші терміни: “система” чи “структурація системи”, але тут ідеться не про це.
Справді, зміст, характер та темпи розвитку будь-якого суспільства так чи так
зазнають впливу з боку соціальної структури, що може бути або каркасом
суспільства, або знаряддям його руйнування, або двигуном його розвитку, або
гальмом, що перешкоджає цьому розвиткові.
Узагальнюючи різні підходи до визначення соціальної структури суспільства,
Р.В.Ривкіна визначала її як “сукупність взаємозалежних та впорядкованих одна
щодо одної соціальних груп, які, по-перше, посідають різні місця в системі
соціальних нерівностей за такими критеріями, як влада, власність, дохід,
престиж; по-друге, пов’язані між собою політичними, економічними та культурними
відносинами; по-третє, є суб’єктами соціальних інституцій певного суспільства”
[270] [63 [270] Рывкина Р.В. Социальная структура общества как регулятор
развития экономики // Экономическая социология и перестройка. — М.: Прогресс,
1989. — С. 71.].
Оскільки ми стикаємося тут із проблемою методологічно слушного підходу до
вивчення конкретної соціальної групи (у нашому випадку — сільської молоді), то
вважаємо за необхідне насамперед проаналізувати деякі аспекти поняттєвого
апарату, пов’язані з різнобічним дослідженням соціальної структури суспільства.
К.Девіс у праці “Функціоналістське обґрунтування стратифікації” зауважував:
“Будь-яке суспільство опиняється перед необхідністю розподіляти індивідів за
позиціями у соціальній структурі та спонукати їх до виконання обов’язків,
пропонованих такими позиціями. Отже, воно має розв’язати проблему мотивації
таким чином, щоб, по-перше, вселити у відповідних індивідів бажання заповнювати
певні позиції, по-друге, спонукати індивідів у належний спосіб виконувати
обов’язки, властиві певній позиції” [271] [64 [271] Дэвис К. Функционалистское
обоснование стратификации // Человек и общество : Хрестоматия. — С. 108.].
Водночас на ці завдання накладається низка чинників індивідуального,
внутрішньогрупового та загальногрупового порядку. Так, індивіда може
влаштовувати або не влаштовувати місце, яке він посідає в суспільстві чи в
групі, до якої він належить. Його можуть задовольняти або не задовольняти
запропоновані йому функції та ролі. Він може намагатися змінити свій статус або
ж задовольнитися їм. Своєю чергою, будучи частиною соціальної структури, та чи
та група може претендувати на перерозподіл місць в ієрархії у межах соціальної
структури або на внутрішньогрупові зміни.
Таким чином, соціальна структура справді постає як своєрідний кістяк
суспільства, формуючи головні параметри його стабільності. Чим упорядкованішою
та врівноваженішою зсередини є соціальна структура, чим менше антагонізмів між
її елементами, тим стабільнішим є саме суспільство.
Оскільки соціальна структура постійно зазнає впливу з боку інших структур та
систем суспільства — економічної, політичної, культурної, то флуктуації у них
не можуть не змінювати певні параметри структури соціальної, наприклад
ієрархії, кількісні та якісні характеристики її груп тощо.
На перший погляд виникає своєрідний парадокс: з одного боку, соціальна
структура визначає рівень усталеності суспільства, а з іншого — сама перебуває
у стані хиткої рівноваги. Використовуючи численні історичні приклади, залучаючи
матеріал, нагромаджений у найрізноманітніших країнах, ми можемо стверджувати,
що серйозне порушення цієї рівноваги практично завжди спричиняло порушення у
функціонуванні суспільства як такого, а у деяких випадках — і його руйнування.
Утім, цей парадокс був помічений вченими-соціологами. Посилаючись на
дослідження П.Бурдьє, Е.Гіденса, А.Турена, П.Штомпки, С.О.Макеєв робить два
висновки. Згідно із першим, структуру вже не мислять як щось, що перебуває поза
та над соціальними акторами, які діють та рефлектують; другий висновок полягає
в тому, що примусові й обмежувальні потенції структури не заперечують цілком,
але саму соціальну структуру нині розуміють як таку, що надає можливості та
засоби для впливу на неї та її зміни [272] [65 [272] Макеев С.А. Теоретические
проблемы изучения социальной структуры // Проблеми розвитку соціологічної
теорії. Теоретичні проблеми змін соціальної структури українського суспільства
: Наук. доп. і повідомл. II Всеукр. соціол. конф. / Соціологічна асоціація
України, Ін-т соціології НАН України; ред. кол.: М.О.Шульга та ін. — К.,
- Київ+380960830922