РОЗДІЛ 2
НІМЕЦЬКЕ ПИТАННЯ: ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПРОБЛЕМИ
2.1. ПОДІЛ НІМЕЧЧИНИ ЯК НАСЛІДОК ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Перші ідеї поділу Німеччини виникли на Заході ще на початку Другої світової війни, що було більш зумовлено ідеологічними та психологічними чинниками, ніж виглядало як стратегічна лінія.
Колискою ідеї розділення Німеччини виступила Великобританія. У травні 1940 р. до влади прийшов уряд Черчілля. Новий уряд дуже активно зайнявся розробкою та пропагандою методів викорінення "німецької загрози". Суть програми, що пропонувалася, можна передати як повне усунення Німеччини як силової та політичної реальності в Європі.80
Якщо судити з матеріалів розмов Черчілля з радянським повноважним представником у листопаді - грудні 1941 року, коли англійський прем'єр вирішив уперше поділитися з радянським союзником своїми уявленнями про умови майбутнього миру, то ці уявлення в загальному вигляді відповідали заповідям "ванситтартизму": "Головна провина лежить на Пруссії. У майбутньому Баварія, Австрія, Вюртемберг і ін. повинні бути звільнені від прусського засилля" (під час зустрічі 27 листопада); "Основне завдання полягає в тому, щоб раз і назавжди ліквідувати німецьку небезпеку. Для цього необхідне повне роззброєння Німеччини, принаймні, на ціле покоління, роздроблення Німеччини на частини, насамперед відокремлення Прусії від інших частин Німеччини" (під час зустрічі 5 грудня). У тій же бесіді з радянським послом 5 грудня 1941 р. Черчілль так виклав свої уявлення про майбутнє: "Англія, СРСР, Франція, Італія і т.д. залишаються існувати як самостійні держави. Дрібні держави об'єднуються у федерації (балканська, центральноєвропейська, скандинавська і т.д.)". Для повоєнного устрою континенту він знайшов показове визначення - європейський конгломерат.81
Тобто англійські політики того часу намагалися повернути Німеччину в стан перед бісмарківським об'єднанням "залізом та кров'ю", хоча, цілком ймовірно, що подібними розмовами Черчілль відтягував час, намагаючись стримати ініціативу СРСР в цьому напрямку.
К. Етлі та Е. Бевін, що змінили Черчілля та Ідена, на чолі англійської делегації в Потсдамі мали певний досвід в німецькому питанні (Етлі був головою згаданого Комітету по перемир'ю та повоєнних проблемах). Їх погляди дещо поміркованіші, проте в цілому залишались в тому ж руслі. К. Етлі критикував позицію Форин офісу, відповідно до якої першочергове завдання британської політики в Німеччині повинно було полягати в "запобіганні революційних змін" і поверненні до "нормального" статус-кво. На його думку, "було б ілюзією думати, що була або є якась нормальна Німеччина, до якої можна повернутися. Вже років п'ятдесят, якщо не більше, такої нормальної Німеччини не було, а була централізовано-мілітаристська машина влади".82
Така політика британського уряду зумовлена насамперед тими проблемами, що стояли перед англійськими політиками. Протягом війни з фашистською Німеччиною Британія мала гостру потребу у військовій допомозі зі сторони СРСР, але що ближче майоріла перемога, тим більше британський уряд хвилювала проблема післявоєнного устрою Європи. Виходячи з того, що значна частина Східної Європи опинилася під владою радянських військ, то цілком слушно виникало побоювання, що радянські війська принесли з собою не тільки визволення, а й соціалістичні ідеї, підкріплені військовою міццю. Тому британський уряд, розуміючи, що за таких обставин повністю нейтралізувати СРСР не вдасться, намагався, по-перше, виграти час, якомога довше підтримуючи непевність в німецькому питанні, сподіваючись, що з закінченням війни СРСР буде не в змозі деякий час проводити активну зовнішню політику через потребу відбудови зруйнувань, що їх принесла війна. По-друге, британський уряд не хотів зв'язувати собі руки обіцянками, цілковите невиконання яких могло викликати небажаний міжнародний резонанс, й, водночас, не можна було допустити щоб СРСР самостійно розробив та спробував втілити в життя якийсь свій план післявоєнного устрою Європи. Виходячи з цього, потрібно було підтримувати, по можливості, добрі стосунки з СРСР, намагаючись різними варіантами післявоєнного устрою Європи, що з'являлися швидше, ніж радянський уряд встигав їх вивчати, виграти час.
Подібні плани характерні й для США. Американці почали розробку планів стосовно німецького питання ще на початку другої світової війни. Чільне місце в цьому плануванні довгий час займали так звані план Даллеса та план Моргентау.
Російський дослідник С.П. Філітов вважає, що Дж. Даллес у перспективі планував взагалі глобальне об'єднання розрізнених німецьких держав - супертрест під егідою США. Лінія Даллеса була головною в американському плануванні з німецьких справ, принаймні, доти, поки його покровитель і однодумець заступник держсекретаря С. Уоллес залишався на своїй посаді. Свого роду символом поглядів останнього може служити офіційно сформульована ним установка: німецьку історію варто повернути до позначки 1815 року, а підхожим орієнтиром для союзників являються резолюції... Віденського конгресу!83
Суперечливою була лінія, що проводилася американською делегацією щодо німецького питання в Ялті. Рузвельт закинув там таку фразу: "Може бути, ці зони (окупації - І.Х.) будуть першим кроком до розділення Німеччини". Потім він додав: "Добре було б пред'явити німцям умови капітуляції і, крім того, заявити їм, що Німеччина буде розділена". Останнє, що сказав із цього приводу американський президент, було те, що він "не бачить іншого виходу, крім розділення". У той же час держсекретар Стеттініус на засіданні міністрів закордонних справ, що відбулося пізніше, явно намагався послабити однозначну категоричність формули поділу, пропонуючи, наприклад, говорити про відповідне "право"84.
Не існує однозначної оцінки позицій діяльності труменівської адміністрації, що змінила рузвельтівську. У виданих у середині 50-х років мемуарах Трумена стверджувалося, ніби він у Потсдамі виступав за "єдину Німеччину з центральним у