РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМА АДЕКВАТНОСТІ ПОКАРАННЯ НА ЗАКОНОДАВЧОМУ РІВНІ
Проблема адекватності кримінального покарання на законодавчому рівні, на думку автора, полягає: в оптимізації визначення адекватності виду покарання, визначенні методики формування кримінально-правових санкцій та проблеми кола суспільно-небезпечних діянь.
Відповідно, першою розглянемо проблему визначення адекватності конкретного виду покарання, як важливої передумови адекватності покарання на законодавчому рівні в цілому.
Питання стосується критеріїв визначення адекватності виду (видів) покарання. Іншими словами, сформульовану проблему можна звести до такого питання: "Які види покарання є адекватними, і де ми повинні шукати критерії визначення адекватності конкретного виду покарання".
2.1. Вид покарання і його значення для вирішення проблеми адекватності покарання
Сформульована проблема має як теоретичне, так і практичне значення, особливо з огляду на нещодавній розгляд Коституційним Судом звернення щодо визнання одного із видів покарання неадекватним43.
Для вирішення поставленого питання нам необхідно фрагментарно розглянути деякі філософсько-правові концепції і вчення, а також окремі пенологічні теорії кримінального права, у яких автори намагаються дати своє власне розуміння поняття терміну "адекватне (справедливе) покарання" і обгрунтувати положення щодо можливості існування певних видів покарання. Варто також звернутися до кримінального кодексу, у якому містяться положення, що повинні гарантувати адекватність конкретного виду кримінального покарання.
Завдання полягає у тому, щоб "вичленити", коли це можливо, формальні засади адекватності виду покарання на законодавчому рівні, без усіляких нашарувань, які привносяться різноманітними теоріями і вченнями, що мають справу із злочином і покаранням. Оскільки в разі відсутності загальних законодавчих засад адекватності виду покарання, можна висунути гіпотезу про те, що відповідно до (в межах) певного філософсько-правового вчення чи кримінально-правової теорії будь-який вид покарання буде визнаний адекватним, оскільки відповідатиме загальним засадам і меті цього вчення або теорії, незалежно від того, наскільки ця теорія або вчення буде сама адекватна в цілому. Інакше кажучи, наскільки ця теорія взагалі має право застосовуватись на практиці.
Питання можна сформулювати наступним чином.
Які існують положення (вимоги) стосовно конкретного виду покарання, внаслідок відповідності яким останній має бути визнаний адекватним ?
Відповідно до ст.11 Кримінального кодексу України, який дає класичне формальне визначення, злочином визнається передбачене цим кодексом суспільно-небезпечне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
Стосовно покарання, то чинний ККУ у статті 50 дає таке визначення: "Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом позбавлені та обмеженні прав і свобод засудженого."
Таким чином, сутність злочину, відповідно до чинного ККУ, полягає у тому, що це суспільно небезпечне діяння. Сутність же покарання зводиться до того, що воно є заходом примусу, певною мірою кари і завдає засудженому певних страждань, позбавлення певних прав і благ. Треба зазначити, що такого визначення злочину і покарання, а також їх сутності дотримуються більшість сучасних криміналістів, зокрема Наумов А.В., Коржанський М.Й. Кудрявцев В.М., Кузнецова Н.Ф., Смітієнко В.М., Воробей П.А., Міхайленко П.П. та інші.
Виходячи із такого тлумачення покарання, як кари за заподіяну шкоду, адекватність виду покарання мусила б полягати у можливості виду покарання забезпечити максимально точну (адекватну) кару (міру і характер кари) за вчинений злочин. Однак чи достатньо цього, щоб сказати, що певний вид покарання є адекватним ?
Зараз перейдемо до короткого огляду й аналізу філософсько-правових теорій та концепцій, які пропонують своє тлумачення злочину і покарання, їх сутності та співвіднесення. Розгляд їх має сенс, щоб визначити, чи можливо в межах певної теорії (вчення) віднайти надійні підстави, які б достатньо обгрунтовували адекватність конкретного виду покарання, передбаченого цією теорією.
Яку методологію взяти для розгляду різноманітних філософсько-правових теорій щодо покарання та злочину, як їх згрупувати і поділити для того, щоб спробувати виділити певні загальні закономірності ?
Професор Н.С.Таганцев пропонував поділити всі теорії покарання на три великі групи44.
1.Теорії кари, відплати, помсти. До яких Н.С.Таганцев відносить теорію матеріальної відплати Канта, теорію діалектичної відплати Гегеля та ін.
2.Теорії корисності. Сюди він відносить теорії Фейєрбаха, Бауера, Абегга, Кейліна, Бернера, Лейстнера та д. ін.
3.Теорії перехідні та змішані. До них належать теорії Янка, Ліста.
Відомий сучасний український філософ-правник В.А. Бачінін розглядає різноманітні погляди і теорії на покарання у рамках трьох концепцій.45 Іншими словами, він виділяє три періоди (етапи) філософсько-правової думки, відповідно до яких проводить свою класифікацію вчень та теорій покарань. Зокрема, він виділяє наступні етапи.
1. Природньо-правова філософія. До цього етапу філософсько-правової думки він відносить теорії Беккаріа, Вольтера, Фейєрбаха, Лепелетьє де Сан-Фапжо, у яких обґрунтовуються ідеї про потребу відповідності покарання інтересам розвитку людства, як роду і людині, як родовій істоті. Покарання виступає (визначається), не як відплата, а як поновлення порушеної справедливості.
2.Позитивно-правова філософія. На відміну від природньо-правового підходу, де на першому місці стояла мета справедливої відплати і виправлення злочинця, позитивно-правова доктрина розглядає покарання як засіб відплати (кари) і залякування. З цього приводу В.А. Бачінін зазначає: "Если в естественно-правовых доктринах важную роль играли и моральные мотивы наказа