РОЗДІЛ 2
ЕТИЧНІ ЧИННИКИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В
УКРАЇНІ
2.1. Актуалізація соціально-етичного потенціалу державної служби як засіб
підвищення ефективності її функціонування
Одним з найнагальніших завдань, що стоїть перед системою державної служби
України, є підвищення ефективності її функціонування. Саме з цією метою в
країні здійснюється Адміністративна реформа. В Концепції Адміністративної
реформи в Україні, зокрема, наголошується: "Важливим чинником виходу із
трансформаційної кризи українського суспільства є створення сучасної,
ефективної системи державного управління" і далі: "Для досягнення мети
адміністративної реформи в ході її проведення має бути розв’язано ряд завдань:
формування ефективної організації виконавчої влади як на центральному, так і
на місцевому рівнях управління"[9,2]. На думку Президента України, "основна
мета адміністративної реформи полягає у створенні ефективної системи державного
управління"[6,7].
Останнім часом в Україні збільшилась кількість публікацій, присвячених
проблемі підвищення ефективності державної служби України, в яких, головних
чином, йдеться про правові аспекти її функціонування. Зокрема, відомий
дослідник В.Б.Авер’янов зазначає: “вирішальною передумовою системного
реформування управлінського апарату є оцінювання фактичної результативності
діяльності апарату з точки зору ефективного забезпечення ним нагальних потреб
зовнішнього керованого середовища – економічного, політичного, соціального,
культурно-духовного з метою зростання якості життя кожної людини та суспільства
в цілому”[12, 146].
В той же час підготовлена низка документів, що передбачають важливість
розвитку етичної культури українських державних службовців. Це, перш за все,
"Загальні правила поведінки державного службовця"; Указ Президента України
"Про стратегію реформування системи державної служби в Україні" та сама
"Стратегія реформування системи державної служби в Україні" тощо. Однією з
головних цілей, яка стояла перед їх розробниками, є підвищення ефективності
функціонування інституту державної служби.
На жаль, населення України не дуже високо оцінює ефективність роботи
державного апарату, про що свідчать результати соціологічного дослідження,
здійсненого соціологічною службою Українського центру економічних та політичних
досліджень 25 січня – 5 лютого 2000 року. Було опитано 2010 громадян старше 18
років у всіх регіонах України. Як свідчать результати дослідження, роботу
апарату Уряду та міністерств вважають ефективною 10% опитаних; апарату
Президента України – 11,7% респондентів; місцевих державних адміністрацій –
12,9%. Результати цитованого дослідження подані нижче у графіку (Рис.2.1.).
Рис.2.1. Оцінка громадянами ефективності роботи апаратів органів влади.
Аналіз поданого графіку свідчить, що підвищення ефективності функціонування
державної служби є проблемою, що сприймається як нагальна задача не тільки
“згори”, але і з точки зору населення.
Актуалізація соціально-етичного потенціалу державної служби з необхідністю
виступає фактором підвищення ефективності її функціонування. Тому вбачається
доцільним проаналізувати специфіку процесів актуалізації соціально-етичного
потенціалу, що виявляє себе як моральне самовдосконалювання державних
службовців.
Зі світової філософсько-етичної спадщини відомо, що мораль завжди пов’язувалась
з процесами самовдосконалювання, суспільна мораль і особиста моральнісність
фактично є результатом внутрішнього руху до довершеності.
“Вдосконалювання” - це наближення, збільшення адекватності, зростання
домірності до дечого, чим людина не є. Тобто мова йде про те, що стане новою
якістю людини, буде включене нею до своєї орбіти. У своєму прагненні
довершеності людина актуалізує приховані, нерозгорнуті сторони людської
природи. Класичним для філософії є розмежування світу на суб’єкт та об’єкт, де
суб’єктом виступає людина, об'єктом – оточуючий її Всесвіт. Тому не викликає
сумнівів той факт, що у процесі вдосконалювання суб'єкт - людина включає в
себе нові якості –знаходить себе у цьому світі. В той же час слід зауважити, що
йдеться не тільки про екстенсивний розвиток, так би мовити “вшир”, а й про
інтенсивний варіант розвитку, коли самовдосконалювання виявляється у процесі
самообмеження. Самоподолання здійснюється у тому випадку, коли його
“нездійснення” може мати згубні наслідки для оточення. Як приклад цих напрямків
самовдосконалювання, що здійснюються на державницькому рівні, можна навести
роздуми О.В.Скрипнюка щодо “необхідності наявності у держави двох ознак, які
можна визначити як “негативну волю”, коли держава свідомо обмежує міру свого
втручання в діяльність ряду правових інститутів, та “позитивну волю”, коли
держава повинна навпаки всіляко стимулювати розвиток певних
інститутів…зрозуміло, що в ідеалі, як можна спостерігати в розвинених
демократичних державах, ці обидві волі мають гармонійно поєднуватися” [[38,
12]].
Очевидно, що для виявлення характеру руху, слід знати специфіку тих процесів, у
які включена людина. Ключовим підґрунтям для розробки цієї проблеми є думка,
згідно з якою Універсум розвивається до повної реалізації своєї сутності і
тому все існуюче вдосконалюється у прагненні своєї довершеності. На людському
рівні цей процес виявляється у свідомому русі до вершин своєї сутності.
Оскільки людина включена у розгортання життя, для неї є принципово важливим не
“випасти” з ритмів розвитку Всесвіту, а єдиний шлях до цього – власне
вдосконалювання.
З’ясовуючи обсяг понять "довершеності" та "досконалості", можн
- Київ+380960830922