РОЗДІЛ 2
ЗМІНИ В СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ-ГЕТЬМАНЩИНИ ВНАСЛІДОК ПОСИЛЕННЯ ІМПЕРСЬКОГО ВПЛИВУ РОСІЇ (1722-1760 РОКИ)
2.1. Судова система України в 1722-1760 рр.
Проблеми стосунків Росії та України у XVIII столітті та їх вплив на судочинство Гетьманщини, поява великої кількості законодавчих актів автономних органів влади щодо судівництва та кодифікованих збірок українського права, потребує окремого висвітлення. Тому, на відміну від попередніх дослідників, у історії судочинства гетьманської України ми виділяємо окремий період з 1722 по 1760 рік.
Після підписання "Березневих статей" у 1654 році між Україною та Московською державою склалася ситуація, за якої Україна, залишаючись самостійною державою, потрапляла під протекторат Москви. Центральною установою в Росії, яка займалася українськими справами, був Посольський Приказ. У 1663 році було засновано особливий "Приказъ Малыя Россіи", або "Малороссійскій". Як самостійна установа, Малоросійський Приказ проіснував чотири роки. 17 червня 1667 року він увійшов до складу Посольського Приказу, але на початку 1669 року знову відокремився [120]1).
Той факт, що українськими справами у Росії завідували установи, створені задля зносин з іншими державами, свідчить про те, що Москва визнавала політичну самостійність України.
Проте поступово почалося обмеження цієї самостійності. Поруч з органами місцевого управління з'являються воєводи з Москви з військовою залогою, спочатку в Києві, а згодом і в інших українських містах. Московський уряд починає втручатися у вибори гетьмана та генеральних старшин.
Наприкінці царювання Петра І 29 квітня 1722 року було видано указ, за яким "Малоросія" потрапляє під завідування Сенату. Це означало, що Україну в Росії перестають вважати незалежною державою і мають за звичайнісіньку собі провінцію, тож і завідувати нею має не Колегія Закордонних Справ, а загальнодержавна установа - Сенат.
2.1.1. Вищі органи судової влади
2.1.1.1. Малоросійська колегія. Указом Петра І від 16 травня 1722 року при гетьманові Скоропадському в Глухові створена Малоросійська колегія, підпорядкована тому-таки Сенатові. В указі зазначалося: "при гетьманh господинh Скоропадскомъ въ Глуховh для управленія судовъ и прочаго ... вмhсто одной воеводской персоны для лучшей вhрности и управленія быть коллегіи, въ которой быть бригадиру господину Вельяминову съ 6 человhками съ штабъ-офицерами" [120]1). Створення Малоросійської колегії намагалися виправдати тим, що гетьманська влада не приділяла необхідної уваги діяльності судів, і Малоросійська колегія ніби-то була покликана налагодити цю справу. Таким чином, офіційною підставою для проведення реформи висунуто ідею захисту "малоросійського" народу: "Оная (колєгія) учинена не для чего иного, токмо для того, дабы Малороссійский народъ ни отъ кого какъ неправедными судами, такъ и отъ Старшины налогами утhсняемъ не былъ" [121]2).
На початку XVIII століття, дійсно, значно збільшуються випадки скарг та нарікань населення, особливо маловпливового, незаможного козацтва, міщанства та селян на зловживання в судах полковників, а іноді й сотників, на потурання ними проступків близьких людей або заможних членів козацької старшини, а також на тяганину в судових процесах, накладення високих "вин" (карних оплат) на користь полковників та суддів, на неправильне застосування законів тощо [37]1). Царський уряд, використавши незадоволення широких верств населення зловживання деяких членів козацької старшини, вирішив здійснити свої плани щодо обмеження автономних прав України, а непорядки в козацьких судах були для Петра І лише приводом для обмеження незалежності України в адміністративних і судових справах.
Малоросійська колегія стала вищою адміністративною і судовою установою гетьманської України. Вона здійснювала контроль за діяльністю гетьмана та генеральної старшини.
Згідно з інструкцією від 16 травня 1722 року, яку Петро І дав бригадиру Вельямінову, Малоросійська колегія повинна була розглядати скарги на Генеральний військовий суд, полкові та ратушні суди, а також на військову, полкову та інші канцелярії "по правам и регламентам, самою истиною и без всяких накладов" [28]2).
Гетьман І. Скоропадський у листі до царя від 2 травня 1722 року пише, що запровадження в Україні Малоросійської колегії на чолі з Веньяміновим є порушенням статей Богдана Хмельницького, і просить утримувати Україну "за колишніми нашими правами і вольностями" [45]3). Проте його прохання залишилось без відповіді.
Після смерті Івана Скоропадського вибори гетьмана були заборонені. Тимчасовим (наказним) гетьманом було призначено чернігівського полковника Павла Полуботка.
16 квітня 1723 року Петро І видав указ, за яким Малоросійській колегії надавалось право спільно з наказним гетьманом і генеральною старшиною підписувати всі укази та універсали, а також публікації про смертні вироки та інші публічні кари.
Малоросійська колегія не повинна була втручатись у суть справ. Однак на практиці все робилось інакше. Коли до Малоросійської колегії надходила скарга будь-якої сторони, вона зверталась до наказного гетьмана і генеральної старшини із запитом по конкретній судовій справі. Одержавши відповідь, з якої можна було зробити висновок, що скаржник подавав безпідставну скаргу, колегія веліла, за згодою генеральної старшини, карати його за "опорочення" Генерального військового суду [44]1).
Генеральний військовий суд, виносячи смертний вирок, погоджував його з Малоросійською колегією. В інших випадках, коли справу вела Малоросійська колегія, для остаточного вирішення запитувалась думка Генеральної старшини. Іноді проводились спільні засідання. Якщо ж була скарга на тяганину в Генеральній військовій канцелярії, то тоді Малоросійська колегія зверталась до неї з так званими промеморіями, вимагаючи пояснень [122]2).
Малоросійську колегію було ліквідовано указом Верховної Таємної ради від 22 серпня 1728 року [123]3).
2.1.1.2. Гетьман. Гетьман, за законом, як і раніше є головною судовою інстанц
- Київ+380960830922