РОЗДІЛ 2
ПРОБЛЕМИ СИСТЕМИ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ВПЛИВУ НА НЕПОВНОЛІТНІХ ЗЛОЧИНЦІВ
2.1. Правова природа примусових заходів виховного характеру за Кримінальним кодексом України
В КК України передбачено інститут ПЗВХ. Це єдиний інститут, застосування якого можливе тільки до неповнолітніх. Тим самим підкреслюється диференціація їх кримінальної відповідальності, а отже і його дослідженню повинна приділятися особлива увага. Про застосування цих заходів до неповнолітніх йдеться в ст.97 та ст.105 КК України. Для того, щоб з'ясувати правову природу цих заходів, звернемося до історії їх виникнення і розвитку.
КК УРСР 1960 р. в першій редакції в ч.3 ст.10 передбачав можливість звільнення неповнолітнього від покарання з застосуванням до нього судом ПЗВХ. В ч.4 ст.10 йшлося про можливість за таких самих умов звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності з передачею його комісії в справах неповнолітніх для застосування до нього ПЗВХ. Незважаючи на те, що закон чітко зазначав, що в першому випадку мова йде про звільнення лише від покарання, а в другому від кримінальної відповідальності, в науці кримінального права з приводу цього питання висловлювались протилежні точки зору. Дослідження цієї проблеми є актуальним і на сьогодні, оскільки КК 2001 р. також передбачає можливість застосування однакових ПЗВХ, щоправда судом, і при звільненні неповнолітнього від кримінальної відповідальності (ст.97), і при звільненні його лише від покарання (ст.105).
Одна група вчених, до якої ми відносимо В.І. Арькову [189, с.6-11], Л.В. Багрія-Шахматова [190, с.143], Л.М. Кривоченко [191, с.34], М. Матюшенко, Н. Шость [192, с.36-37], В.С. Прохорова [193, с.127], О.І. Санталова [194, с.54], М.О. Стручкова [195, с.78], О.М. Тарбагаєва [196, с.70], О.Л. Цветинович [197, с.18-19], Я.М. Шевченко [92, с.111, 123-127, 132], А.Є. Якубова [198, с.78-80; 199, с.87-89] вважали, що ПЗВХ, які застосовуються судом до неповнолітніх, є особливою формою їх кримінальної відповідальності.
Основним аргументом на доказ своєї позиції, вони наводили положення закону, зокрема ч.3 та ч.4 ст.10 КК, де було чітко зазначено, що в першому випадку йдеться про звільнення лише від покарання, а в другому від кримінальної відповідальності. При цьому ними критикувалися положення КПК, де було передбачено, що і в першому, і в другому випадку, кримінальна справа підлягала закриттю. До речі, така сама ситуація в КПК України має місце і на момент введення в дію КК України 2001 р. Названі вчені пропонували внести змін, якими передбачити, що суд повинен застосовувати до неповнолітнього ПЗВХ, як форму кримінальної відповідальності, обвинувальним вироком. Як приклад вони наводили положення КПК інших Союзних республік, зокрема, Білоруської РСР, Молдавської РСР, Естонської РСР, Латвійської РСР, де ПЗВХ в такому випадку призначались обвинувальним вироком суду.
Крім того, Я.М. Шевченко [92, с.140] та О.Л. Цветинович [197, с.18-19] пропонували встановити в законі і різний перелік цих заходів, що повинні застосовуватись судом і комісією. Це, на їх думку, повинно було підкреслити різницю між цими протилежними інститутами кримінального права.
Іншої точки зору дотримувались, зокрема, Н.І. Гуковська, А.І. Долгова, Г.М. Міньковський [101, с.170], В.В. Єраскін [200, с.80-82], С.Г. Келіна [201, с.6,111-135], Ю.Б. Некрасов [202, с.32], І.С. Ной [203, с.144-145], Н.К. Семернєва [204, с.47-49], К.К. Сперанський [205, с.64-66], О.П. Чугаєв [170, с.36-41]. Вони вважали, що неточність була допущена законодавцем в КК, де він не чітко сформулював два види звільнення від кримінальної відповідальності. Проте дану неточність, на їх думку, певною мірою усував КПК, з якого випливало те, що і ч.3, і ч.4 ст.10 КК передбачають два види звільнення від кримінальної відповідальності. Адже і в першому, і в другому випадку застосування цих заходів відбувалося закриття кримінальної справи, тобто неповнолітній в обох випадках звільнявся від державного осуду - невід'ємної ознаки кримінальної відповідальності.
Різницю між цими двома видами звільнення вони вбачали, зокрема, в процедурі їх застосування - звільнення від кримінальної відповідальності з передачею неповнолітнього в комісію в справах неповнолітніх могло мати місце на більш ранніх стадіях процесу; застосування цих заходів судом вважалося більш суворим впливом, оскільки судовий розгляд посилював виховний зміст цих заходів.
Ми вважаємо, що точка зору вищеназваних вчених, які заперечують ПЗВХ як форму кримінальної відповідальності неповнолітніх, не може бути прийнята з наступних причин. Вони аналізують правову природу інституту матеріального кримінального права, спираючись на положення кримінально-процесуального закону, які беруться ними за першооснову. Така аргументація не може бути прийнята з огляду на те, що при всій самостійності цих галузей права, безспірним є те, що кримінально-процесуальне законодавство носить похідний, обслуговуючий характер щодо матеріального законодавства, а отже не може змінити суті та призначення окремих інститутів останнього [198, с.81; 10, с.188]. Таким чином, дослідження того чи іншого інституту кримінального права повинно відбуватися, в першу чергу, на основі норм матеріального законодавства.
"Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік", введені в дію 14 лютого 1959 р., в ч.3 ст.10 "Відповідальність неповнолітніх" передбачали можливість застосування до неповнолітніх ПЗВХ лише судом, при звільненні їх від покарання [206]. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 лютого 1977 р. ст.43 Основ "Звільнення від кримінальної відповідальності і покарання" була доповнена новим положенням, яке вже було передбачено в ч.4 ст.10 КК УРСР про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності з передачею матеріалів справи на розгляд комісії в справах неповнолітніх [207].
Відповідно до цих змін указом Президії Верховної Ради УРСР від 23 квітня 1977 р. був змінений і КК УРСР. Положення про можливість звіль