РОЗДІЛ III. НОВІ РЕЛІГІЙНІ ТЕЧІЇ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ СПЕЦИФІЧНИХ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН
3.1 Нові релігійні течії як елемент онтологічної системи сучасних специфічних суспільних відносин
3.1.1. Елементи онтологічної системи сучасних специфічних суспільних відносин. Розгляд досліджуваної системи з погляду філософії установлює одночасну взаємозалежність трьох екзистенціалів. Вони необхідні як стосовно методу дослідження, так і стосовно одне одного. Звідси, із самої суті справи випливає "розширення" змісту поняття "нова релігія" до смислу цієї системи. Однак для визначення характеру їх взаємовідношення, розглянемо, як кожен екзистенціал в онтологічному умовиводі існує сам по собі, безпосередньо відрізняючи себе від двох інших.
3.1.1.1. Традиційні релігії. Цей крайній термін усередині онтологічного силогізму переживає своє справжнє відродження. Як покаже подальше дослідження, традиційні релігії, позбавлені можливості безпосереднього переходу у свою, національну державу (як це колись було в історії), змушені розвивати форму рефлексії щодо своїх власних основ. Відрізняючи себе в поняттях від інших "старих", по-перше, від світського умогляду, по-друге, і від нетрадиційних культів, по-третє, ці релігії інтенсивно розвивають свій умогляд. Починається золотий вік сучасного богослов'я. Сучасні православ'я, католицизм, протестантизм, буддизм та інші релігії зовсім не ті, що були раніше.
3.1.1.2. Світська держава. Світська держава тут виступає в ролі середнього терміна. Вона визначає сучасний зовнішній світопорядок - зовсім нове явище для людства. Співтовариство суверенних держав, кожна з яких, існуючи для себе, не може більше не рахуватися з усіма іншими, тобто за визначенням вона вже не може існувати історично. Коли було потрібно, з'явилася кам'яна сокира, потім - меч і стріли, коли виникла потреба, - з'явилася рушниця, далі - атомна бомба як гарантія нового державного співжиття. Оформлення ідеології світської держави - перша ознака наступаючого якісно нового етапу розвитку людства, було завершено у 1686 р. в Англії, коли з'явився едикт про релігійну свободу і були створені "Листи про віротерпимість" Джона Локка (далі - 1-ша поправка до Конституції США ).
Сучасна держава у своїй сутності є чимось зовсім іншим, відмінним від "старого", історичного. Вона визначається не через тотожність тієї чи іншої традиції, релігії, національної церкви і не через відмінність від іншої традиції, релігії, національної церкви. Сучасна держава взагалі не ставить своїм завданням досягнення якогось радикальної відмінності від іншої точно такої ж сучасної держави. Вона визначає свої точні границі (повноваження власної визначеності), дистанціюючись від усякої релігії, особливої традиції, усякої церкви (так вона і формулює свої закони про свободу совісті). Світська держава - зовсім новий феномен присутності держави у світі.
"Зовнішній світопорядок" - це ідеологія світської держави. У "зародку", у собі, він існував у всіх історичних епохах. У деякі періоди історії ідея релігійної терпимості навіть на короткий час ставала державною (держава Великих Моголів, Франція і Німеччина ХVІІ ст.), але все це було епізодом. Для себе, тобто елементом загальної самосвідомості, цей умонастрій став порівняно недавно. Слід зазначити, що процес розвитку цієї самосвідомості тривав двісті років - навіть у США він завершився тільки після Другої світової війни [66, с. 133].
3.1.1.3. Нові релігійні течії. Цей другий крайній термін в онтологічному умовиводі тільки зовні нагадує традиційний процес відновлення світових історичних релігій (виникнення сект в історії релігії). Більшість дослідників цього явища одностайно вказують як на його істотну ознаку находження біля його джерел харизматичного лідера, який запевняє, ніби-то він одержав унікальне "одкровення" щодо Бога і реальності [114, с. 13]. Однак, від Мойсея до Лютера і Леніна біля витоків кожної традиції стояла людина, яка була під особливою харизмою (грецьк. - благодать). Специфіка нових релігійних течій визначається екзистенціальним розташуванням у даному умовиводі. Вони відрізняються від історичної секти тим, що навіть у віддаленій соціальній перспективі їм ніколи не реалізувати ідеї власної національної держави. Це стримування визначається фактом існування світської держави. З цим повинні рахуватися рухи мормонів, теософів, антропософів, сайєнтологів, муновців, аум-синриківців та ін. Поряд із НРТ здійснює себе непорушна "тілесність" сучасного загального світопорядку - те, що усунуто бути не може.
Стосовно "старих" релігій діяльність "нових" також зовсім інша, ніж поводження історичних сект. Поки традиційні релігії змушені в собі переборювати "історичні звички" негації всякої іншої релігії (по І. Дамаскіну "Ислам - 101 ересь христианства"), Вивекананда у 1893 р. на Всесвітньому конгресі релігій світу (Чикаго) шокує присутніх поглядами, толерантними до всіх традицій світу. Ще раніше Баха-Ула проголошує своє навчання "істинною спадщиною буддизму, ісламу, християнства та інших", О. Блаватська пропонує свою теософію як синтез релігії, науки і філософії, Р. Хаббард мириться з належністю своїх адептів до традиційних церков та ін.
Екзистенціал "нові релігійні течії" (досліджуваний через зазначений силогізм), відрізняючи себе від крайніх термінів, використовує проти одного визначеність іншого. Коли йому необхідно вказати свою особливість стосовно сили традиції, він вдається до аргументації загального світопорядку і говорить про те, що потрібно переступити через винятковість національних традицій, різного розуміння Бога, порятунку тощо. Коли ж, навпаки, новим релігійним течіям потрібно відрізнити себе від світської держави, "мирських" цінностей загального світопорядку, цінностей демократії, лібералізму, вони обвинувачують світське життя в бездуховності, у прагненні до наживи, у лицемірній маніпуляції суспільними цінностями та ін. Невипадково Б. Уілсон у своїй книзі "Социальное измерение сектантства" через таку двоїстість поводження цієї хари