РОЗДІЛ 2.
ГРАМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ
ПРИЙМЕННИКОВО-ВІДМІНКОВОЇ МОДЕЛІ
2.1. Статус прийменника в системі мови з погляду дослідників
Історія становлення граматичної будови української мови дуже давня i своїм
корiнням сягає в глибину вiкiв. Прийменники як елементи цiєї будови за своїм
походженням теж давнi. Незважаючи на те, що дослiдниками виконана значна робота
з вивчення прийменникiв, багато чого в теорiї прийменника залишається
дискуciйним.
Термiн "прийменник" походить вiд латинського слова praepositio, що буквально
означає "розташування попереду", або "те, що ставиться попереду чого-небудь".
Як окрему частину мови, що ставиться перед словом, видiляли прийменник автори
першої друкованої граматики церковнослов`янської мови "Адельфотес", виданої
Львiвським братством у XVI сторiччi. Граматисти не розрiзняли префiкси i
прийменники, тому останнi вживалися разом зi словами. У подальшому розвитку
мови прийменники вiдокремились i стали вживатися нарiзно з iменниками та їх
заступниками. На думку А.С.Колодяжного, це трапилося через те, що перед цими
частинами мови почали з`являтися їх атрибути, а тому "цi означення i сприяли
вiдокремленню прийменникiв вiд слiв, при яких вони ставилися" [118, 3].
За зразком граматики "Адельфотеса" написав свою граматику i Лаврентiй Зизанiй
(1596р.) Вважаючи прийменниками вiдокремленi префiкси, вiн указує на те, що
прийменники вживаються тiльки з певними вiдмiнками. Автор перелiчує такi
прийменники: в, ведлуг, из, к, на, над, надо, о, от, по, под, подо, понас,
пред, предо, при, ради, с, у, чрез, яко [94].
Оригiнальну граматику старослов`янської мови написав Мелетiй Смотрицький
(1619р.) У нiй подається таке визначення прийменника: "Предлогъ єсть часть
слова не склоняємая иным слова частем сложн и сочинительн предлагаємая" [199,
276]. М. Смотрицький указує на тотожнiсть прийменникiв изъ та съ i подає їх
такими, що можуть замiняти один одного.
Значний внесок у розвиток мовознавчої науки зробив М.В.Ломоносов. Зокрема, вiн
указав на мiсце, яке займають прийменники i сполучники серед iнших частин мови,
i визначив їх функцiї. "Сии знаменательные части слова должны иметь между собой
соответствие, чтобы мы изобразить могли наши мысли. К сему служат особливливые
части, знаменующие первых друг другу принадлежность, и называются предлоги и
союзы. Предлоги для знаменования обстоятельств, к вещам или к переменам
принадлежащих, предлагаются именам и глаголам, раздельно: например, у дела; или
слитно, удельное. Союзы самых понятий соответствие между собою показывают.
Пример первого: Змей вьется по траве. По предлог значит обстоятельство места.
Пример второго: Хоть вижу, да не разумею. Хоть, да, союзы показывают взаимность
видения и разумения" [141, 17-18]. М.В.Ломоносов першим вiдзначив можливість
переходу прислiвникiв у прийменники (не подходи близко -> близ реки, останься
внутри -> внутри дома).
Грунтовно розвинув учення про прийменники О.Х.Востоков. Вiн, як i
М.В.Ломоносов, не бачить рiзницi мiж префiксом i прийменником, i дає останньому
таке визначення: "Прийменником називається слово, яке ставиться перед iншими
словами, окремо або разом, щоб показати вiдношення мiж предметом i його дiєю
або станом [63, 213]. О.Х.Востоков розширив учення про керування. Автор пише:
"Iмена, дiєслова та iншi слова (вивiднi вiд iмен або дiєслiв прислiвники)
керують вiдмiнками або безпосередньо, або за допомогою прийменникiв" [63,
245].
М.І.Греч у "Практической русской грамматике" (1827р.) розподiляв слова за
частинами мови i частками мови, визначаючи їх таким чином: "Слова, якi походять
вiд головних коренiв, iменуються частинами мови (напр., ход, ходить, ходкий),
придатковi ж коренi, якi вживаються в мовi у виглядi окремих слiв (напр., от,
при, без), називаються частками [71, 22]. До частин мови автор вiдносить
"слова, що означають предмети та якостi", а до часток - "слова, якi виражають
взаємнi вiдношення предметiв" [71, 28].
Як зв`язку об`єкта розглядає прийменник О.О.Потебня. На його думку, давнi
прийменники утворилися iз займенникових прислiвникiв. "На наших очах деякi
прислiвники, - пише О.О.Потебня, - втрачають здатнiсть вживатися без наступного
за ним вiдмiнка, напр. межь, между. Це завжди служить ознакою того, що в них
вiдбулася внутрiшня змiна, саме втрата речового значення, того, що вони стали
чистими зв`язками об`єкта, прийменниками" [175, 123]. Далi автор зауважує: "На
шляху вiд повнозначностi прислiвника до формальностi прийменника немає стрибкiв
i перерв. Вищий ступiнь формальностi прийменника виявляється в тому, що вiн
перестає вiдчуватись як окреме слово i стає префiксом (рiдше суфiксом) вiдмiнка
i префiксом дiєслова"[175, 123].
О.О.Шахматов також уважає, що прийменники утворилися переважно вiд
прислiвникiв. "Прийменник означає ту частину мови, - пiдкреслює дослiдник, -
яка включає в себе слова, що служать для вираження граматичних вiдношень мiж
iменниками з одного боку, iншими iменниками, прикметниками, дiєсловами - з
другого. Прийменники виражаються словами, якi є, як здається,за походженням
прислiвниками" [248, 504]. На його погляд, у мовi спочатку були тiльки
вiдмiнковi форми, а лише потiм з`явилися вiдмiнковi форми з прийменниками.
Прийменники утворилися для того, щоб розвинути, доповнити, посилити значення,
яке властиве вiдмiнковiй формi.
Несамостiйними словами, що заповнюють недостатнiсть вiдмiнкiв, називає
прийменники В.Ф.Чистяков [244, 68]. Вiн вiдзначає, що для давнього перiоду
iсторiї типовими були безприйменниковi конструкцiї. Наприклад: князь сдє Кыев
(у Києвi), Новгород (Новг. лет.); томь же дни (у той же день) (Зан. Ев.
1270р.). Безприйменниковi
- Київ+380960830922