розділ 2. Національний
рух Опору на західноукраїнських етнічних землях (травень 1945 - кінець 50-х
років), стор. 261.]168/268). Кількість викладачів, що користувалися українською
мовою, невпинно зменшувалася. Зокрема, з поміж 295 професорів і доцентів
університету тільки 49 читали лекції україською мовою, серед 412 викладачів
політехнічного інституту таких було лише 15 / [/168/269) там само, стор.
261-262.]168/269).
Початок потужному наступові на українську науку поклала стаття завідувача
відділом Управління пропаганди та агітації ЦК ВКП (б) С. Ковальова ”Виправити
помилки у висвітленні деяких питань історії України”, опублікована в серпні
1946 р. в газеті ”Культура и жизнь”. Автор закликав ”піддати грунтовній критиці
в газетах і журналах всі і всілякі спроби ревізувати марксистско-ленінське
вчення з національного питання”, і як по команді, зі сторінок львівської преси,
у виступах на терміново скликаних нарадах партійно-радянського активу проти
окремих представників старої української інтелігенції було розпочато кампанію
безпідставної критики, звинувачення в буржуазному націоналізмі / [/29/270)
передмова, стор. 22.]29/270).
Прагнучи усунути багатьох українських вчених від активної роботи в ”зараженому
націоналізмом” Львові, влада перевела багатьох з них на роботу в переважно
російськомовний Київ. Ось що з цього приводу зазначив академік С. Щурат: ”Під
виглядом концентрації наукових діячів у Києві відбувається знищення міста
Львова як культурного українського міста. Це, напевно, на мові радянській
називається ліквідація українського буржуазного націоналізму... А що зараз
скажуть вороги Радянського Союзу? Вони скажуть і цілком вірно, що ліквідація
гуманітарних наукових установ у Львові – це не тільки русифікація міста, а й
знищення його українського обличчя, всього того, за що боровся Іван Франко та
інші... ” / [/215/271) стор. 117-118.]215/271).
Під гаслом боротьби з ”українськими буржуазними націоналістами” викладачів
звільняли з роботи, заарештовували, позасудовими рішеннями депортували, а їхні
посади обіймали переважно прибулі зі сходу. У Львівському університеті в
1947-1948 рр. було звільнено, як політично неблагонадійних та виселено вглиб
СРСР 37 викладачів. Серед звільнених були такі відомі вчені, як П. Коструба –
завідувач кафедри української мови, М. Попов – зав. кафедри вищих рослин, М.
Гембарович – зав. кафедри теорії та історії мистецтв, К. Забарило – зав.
кафедри західних літератур, О. Терлецький – зав. кафедри історії західних і
південних слов'ян, І. Крип’якевич – професор кафедри історії України / [/9/272)
оп. 2, спр, 610, арк, 5.]9/272) . Подібні акції проводилися в інших вузах.
Протягом 1949-1950 рр. з вищих навчальних закладів Львова за політичними
мотивами було звільнено ще 53 викладачів / [/9/273) там само, спр. 494, арк.
84.]9/273).
Окремої уваги заслуговує політика влади щодо формування студенства західних
областей України. З поміж 455 студентів відновленого Чернівецького університету
налічувалося тільки 17 буковинців / [/192/274) стор. 7.]192/274). На 1 квітня
1945 р. у вузах Львова навчалося 3 687 студентів, з поміж яких частка українців
складала більше 45 %, поляків – 30 %, росіян – понад 18 %, євреїв – 4,5 % /
[/9/275) оп. 3, спр. 311, арк. 101-103.]9/275). У зв’язку з переселенням
польського населення їх відсоток серед студенства регіону різко зменшився, а
натомість зросла частка українців, росіян та євреїв. На початок 1946 р. у вузах
Львова навчалося 7 928 осіб, серед яких українці складали майже 55 %, росіяни –
понад 28 %, євреїв – 5 % / [/9/276) там само, арк. 1.]9/276) .
Зростання освітнього рівня місцевого населення та приїзд молоді з інших
регіонів СРСР визначав подальші зміни етнонаціонального складу студенства
західних областей України. В 1949-1950 навч. році у вищі навчальні заклади
Львова було прийнято майже 3,5 тис. юнаків і дівчат, з поміж яких корінні
мешканці складали близько 58 % / [/9/277) оп. 3, спр. 254, арк. 66.]9/277) .
Щодо національного складу студентів, то українці становили 70 %, росіяни – 20
%, євреї – понад 5 % .
Криком душі можна вважати лист студентів Чернівецького університету до Й.
Сталіна: ”Всі викладачі університету боячись, щоб їх не звинуватили в
націоналізмі читають лекції і спілкуються тільки російською мовою. Ось і
виходить, що в Україні бояться розмовляти рідною мовою. За Румунії університет
був центром румунізації, а тепер – русифікації. Чому до останнього часу
судочинство, лекції, діловодство ведуться тільки російською мовою, якої не
розуміє місцеве населення?” / [/5/278) оп. 23, спр. 5007, арк. 2.]5/278) Тільки
в 1947 р. органами держбезпеки було заарештовано 30 національно свідомих
студентів Чернівецького університету, медичного та учительського інститутів /
[/291/279) стор. 80.]291/279).
Чільним інструментом русифікаторської політики було скерування значної частина
випускників вузів за межі краю. Так, в 1953 р. за межі регіону було скеровано
більше 22 % випускників Львівського державного університету ім. І. Франка,
понад 56 % – політехнічного інституту, дві третини – торгово-економічного
інституту / [/9/280) оп. 3, спр. 254, арк. 69-70, 72.]9/280). Залишивши край,
вони опинялися в російськомовному середовищі, де частина з них русифікувалася.
За таких умов й надалі помітний відсоток серед молодих спеціалістів складали
прибулі спеціалісти, які спілкувалися переважно російською мовою.
Швидшій русифікації західних областей УРСР мало сприяти обмеження доступу, чи
навіть знищення частини українських культурних надбань. Під гаслами боротьби з
проявами українського буржуазного націоналізму в мистецтві влада позбавляла
людей можливості
- Київ+380960830922