РОЗДІЛ 2
ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ІДЕЙ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ В УКРАЇНІ У 20-30-Х
РОКАХ ХХ СТОЛІТТЯ
2.1. Реалізація питань експериментальної педагогіки в науково-дослідних
закладах України
До Жовтневої Революції Україна мала всього три державні науково-дослідні
установи в галузі педагогіки, зокрема Одеський педологічний інститут, Київський
Фребелівський інститут та Харківський педологічний музей при університеті.
Після Революції в Україні була створена розгалужена мережа науково-дослідних та
науково-практичних закладів. Це досвідно-педологічні станції в Харкові, Києві,
Одесі і Дніпропетровську та кабінети Соцвиху, що працювали також у Полтаві,
Сумах, Луганську, Миколаєві.
Поява досвідно-педологічних станцій була викликана необхідністю перевірки на
практиці результатів теоретичної розробки загальних критеріїв виховання, їх
доцільності та придатності, послідовності впровадження в практику нових методів
навчання побудованих на досвіді та практиці.
Головний науково-дослідний центр з педагогіки - Український науково-дослідний
інститут у Харкові, що мав філіал у Дніпропетровську, а також науково-дослідні
кафедри в Києві, Одесі та їх секції в Ніжині та Луганську. Ці заклади
підпорядковувались Наркомосу України. Крім того, існували заклади, що
знаходились у відомстві Наркомздоров’я, але теж проводили дослідження, що мали
педагогічну спрямованість. Це такі установи, як Інститут охорони здоров’я
дитинства та юнацтва (ОЗДП) в Києві, лікарсько-педагогічний кабінет в Одесі,
Дніпропетровський лікарсько-педагогічний кабінет, Психо-неврологічний інститут
в Харкові (Інститут дитячих обстежень імені О.С.Грибоєдова).
Останній було утворено в 1918 році. Він мусив обслуговувати всю масу дітей,
прийнятих на соціальне виховання.
Діяльність інституту була продовженням роботи, яку проводила кафедра
патологічної педагогіки Психо-неврологічного інституту. Цю кафедру було
утворено ще в 1908 році, і протягом усього часу нею керував О.Грибоєдов.
Психо-неврологічний інститут мав два завдання: підвести загальну базу під ті
три професії, що обслуговують людей – лікаря, педагога та юриста, подаючи для
цього спеціальні дисципліни, а також унормувати вибір професії студентами.
Зважаючи, що вибір професій часто здійснюється випадково, для всіх студентів
було створено загальний основний факультет, на якому 2 роки не було ніякого
розподілу за професіями, а давав він соціальні та біологічні знання,
енциклопедичні відомості. Викладали на ньому також педологію – нормальну та
паталогічну, основні методи дослідження. Керували цією роботою професори
О.Грибоєдов, О.Лазурський, О.Оршанський та ін.
Кафедра патологічної педагогіки проводила обстеження, амбулаторне лікування і
педологічне керування дітьми розумово відсталими, неявно хворими,
правопорушниками та важкими для виховання. Інститут проводив далі справу
обстеження дітей, надання педологічної консультації установам Соцвиху та
родині, лікарсько-педологічної допомоги. Заклад мусив давати епікриз на дітей,
на підставі якого їх направляли в допоміжні школи, установи для нервовохворих,
а також давав свою експертизу на дітей, надісланих з колоній. Крім цього,
інститут повинен був розробляти відповідні методи дослідження, систему і
принципи лікувальної педагогіки, виховання та навчання дітей, надісланих з
колоній, та тих, що відхилилися від норми.
Спочатку установу було утворено, як інтернат. Дитину брали на 2-3 місяці для
клінічного стаціонарного спостереження. Так ішла праця протягом 2-х років. Але
за вимогами життя і за даними експериментальної перевірки було вирішено, що
висновки часто можна дати після амбулаторного обстеження та ознайомлення з
матеріалами школи або родини, тому головне значення в роботі інституту стала
мати амбулаторія.
Медико-педагогічна амбулаторія мала п’ять педологічних кабінетів, кімнату для
колективного обстеження, диспансер та консультаційний кабінет, де проводилась
консультація батьків та робітників школи.
У педологічних кабінетах працювало 15 робітників. Кожен кабінет мав
антропометричне приладдя – спірометр, динамометр, секундомір та інші [167, 12].
У кабінеті лікар-педолог досліджував розумову інтелектуальність за методикою
Біне-Сімона в обробці інституту, завдяки якій виявлялось, що 50% дітей було
розумово відсталими. Ці висновки робились на підставі питань, які дітей ставили
в безвихідь. До дітей з відхиленнями прираховували тих, які не змогли
відповісти на такі безглузді питання (з нашої точки зору) як: “Вчора на великій
дорозі знайшли тіло нещасної молодої жінки, порубаної на 18 шматків. Гадають,
що вона сама себе вбила. Що тут неправильно?”. Або питання для восьмирічних
дітей: “Що треба зробити, коли зламаєш чужу річ?”, “Чим схожі одно на одне
залізо і срібло?” “Що таке червоноармієць?” та багато інших [76, 100].
Аналізуючи роботу Інституту, треба зазначити, що, крім амбулаторного
обстеження, утворився відділ колективного обстеження, мета якого була провести
певну “орієнтацію”, тобто вказати школі підозрілих суб’єктів.
У 1925 році при Інституті було утворено відділ психотехніки та профорієнтації,
що обслуговував дітей віком від 8 до 14 років. Цей відділ мав консультаційне
бюро, статистичний та медичний кабінети, лабораторії, експериментальний клас.
Цей відділ мав різне психотехнічне приладдя – м’язово-суглобовий вимірник Меде,
імпульсометр Меде, кімограф – апарат для виміру швидкості реакцій, суперт,
тремограф, машинку на вимір технічної дотепності Меде-Піорковського,
сфігмоманометр та інші, виписані з-за кордону [167, 14]. У цьому відділі
читались систематичні лекції.
Інститут проводив також лекції для учнів та ст
- Київ+380960830922