РОЗДІЛ 2
ЕТНОМЕНТАЛЬНИЙ ДИСКУРС ПРОЗИ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ
(ЗА ТВОРАМИ "VALSE MELANCOLIQUE" І "НЕКУЛЬТУРНА")
Ольга Кобилянська ввійшла в українську літературу і в суспільне життя в той час, коли, хоч і з суттєвим запізненням, актуальною ставала проблема емансипації. Дискурс цієї проблеми вилився у свого роду феміністичну практику, невід'ємною часткою якої була діяльність Ольги Кобилянської. І зовсім не випадково, адже ще в юні роки мріяла стати для жінок "чим-то величним, геройським, чим-то освобождаючим з їх кайданів"102. Досконале знання німецької мови неабияк сприяло самоосвіті, бо вона закінчила тільки чотири класи народної школи ("з дівчатами давніше менше числились, як це діється тепер"103). Читання творів німецьких класиків літератури й філософії допомогло Ользі Кобилянській вийти на якісно новий рівень світосприйняття і мислення. Вона виховувала свій смак на творах Ф. Шпільгаґена, Г. Келлера, З. Вернера. Така зорієнтованість на німецьку культуру була спричинена, перш за все, її оточенням, здебільшого польсько-німецьким. Сама письменниця визнавала вплив на неї західної культури саме через художні твори. Але німецькою літературою її захоплення не обмежувалися, світогляд молодої Ольги Кобилянської формували твори скандинавців Є. Якобсона, Г. Банга, К. Гамсуна та інших. Вплив Ф. Ніцше і Г. Ібсена вона відкидала104.
Знайомство письменниці з чільними представницями жіночого руху Буковини стало поштовхом до роздумів над проблемою національної самоідентифікації (свої перші твори вона писала німецькою мовою). Відвідуючи Софію Окуневську-Морачевську та Наталію Кобринську, Ольга Кобилянська "міцніла у своїх постановах вивчитися найліпше рідної мови і працювати в ній"105, разом з тим вона визнавала, що завдячує знанню німецької мови тим, "що здобула через неї духовне на ціле життя"106.
Для української спільноти був характерний особливий статус дівчини і жінки, що давав право на відносну свободу. Свідчення цього можна знайти у збірці В. Січинського "Чужинці про Україну": "Дівчата мають вільну поведінку, кожна з них є гарна, проворна і приваблива"107. Наявність відносної соціальної свободи спрямувала емансипаційний рух в Україні в річище саме інтелектуального розкріпачення. Адже "в покозаченій Україні, як більше ніде в Європі, жінка була рівноправна з чоловіком. Вона мала юридичне право виступати в суді... Сама вибирала собі нареченого й могла розлучитися з чоловіком, якщо чоловік того забажає... Жінки з українських аристократичних сімей брали участь у підписанні найважливіших державних угод"108. Отже, українська феміністична традиція еволюціонувала ще з прадавніх часів і в ХІХ столітті для українки було важливим лише продовжити її розвиток, тоді як для жінок Західної Європи необхідні були революційні перетворення з метою відвоювання соціальних свобод.
Особливістю жіночого руху в Україні помежів'я ХІХ-ХХ ст. (невід'ємною часткою якого була Ольга Кобилянська) вважається те, що він, фактично, обмежився життєво важливими емансипаційними завданнями. Це була принципова позиція інтелектуалок, орієнтована на боротьбу за суспільно-політичні права. Цей рух мав відмінні риси від фемінізму, що виникне в Європі у 70-ті роки ХХ ст. Якщо за мету феміністок править зміна патріархальної культури на матріархальну, то емансипанток задовольняло відвоювання собі місця в тогочасній культурі. Такій благородній меті Ольга Кобилянська присвятила своє життя, посівши поважне місце в історії українського письменства й у громадському житті. Її творчість сприймалася як протест проти традицій зображення жінки в українській літературі (Марусі Квітки-Основ'яненка), власне, чоловічого міфу про жінку, водночас не була запереченням мистецьких здобутків попередньої літератури, а своєрідною альтернативою їм. Життя і творчість Ольги Кобилянської - міцна і яскрава ланка в еволюційному ланцюгу літературного емансипаційного життя в Україні.
Багато дослідників вважають незаперечною думку, що саме Наталія Кобринська залучила Ольгу Кобилянську до жіночого руху, але це не зовсім так. Доречно згадати, що за часів своєї юності письменниця захоплювалася творчістю німкені Марлітт, про яку вона неодноразово згадувала у своїх щоденниках і називала "улюбленою і обожнюваною"109, постійно перечитувала її твори, асоціювала себе і своє оточення з героями її повістей: "Я всоте перечитала її (Марлітт. - І. К.) "Таємницю старої мамзель". Мені аж легше стало дихати", "Марлітт знов зробила мене доброю, і я хочу подякувати їй. Хочу також написати новелу, в якій буду рівнятися на Марлітт"110, "Недавно я написала Марлітт гарного листа з подякою і попросила, щоб вона відповіла мені. Боже мій, ану ж вона образиться? Я тремчу зі страху"111. На думку Анни-Галі Горбач, "Марлітт, представниця німецького "жіночого роману" 19 ст., що стояла дуже близько до ліберального і емансипаційного руху, вивела у своїх романах героїнь, з якими Ользі неважко було ототожнювати себе: всі ці героїні обстоювали право жінки на освіту, бунтували проти накиненої їм суспільством ролі - трьох німецьких "К" (Kinder, Kuche, Kirche - діти, кухня, церква), домагалися товариського ставлення до жінки в подружньому житті і можливості мати власну професію: вчительки, виховниці, компаньйонки, артистки тощо для незаміжньої жінки"112. Всупереч солодкавому стилю та шаблонній любовній фабулі, Марлітт у своїх творах порушила важливі суспільно-політичні й культурні проблеми, одна з перших на повний голос акцентувала жіноче питання.
Таким чином, "лектура творів Марлітт підготувала Ольгу Кобилянську до сприйняття цього питання (жіночого. - І. К.), яке в нас щойно зароджувалося, але в Німеччині було дискутоване вже від 1850-х років, де його пропагували ліберальні кола так званої "Молодої Німеччини"; до цієї групи належав і редактор Еміль Кайль, що мав великий вплив на світогляд Марлітт"113.
Коли Ольга Кобилянська заприятелювала з Наталією Кобринською, вона вже була морально готова сприймати погляди організатора й лідера "Товариства руських жінок". Ольга Кобилянська п
- Київ+380960830922