РОЗДІЛ 2
Механізм застосування заходів стягнення до осіб, позбавлених волі
2.1. Поняття механізму застосування заходів стягнення до осіб, позбавлених волі
Дисциплінарна практика в кримінально-виконавчих установах це - діяльність
посадових осіб кримінально-виконавчих установ по застосуванню до засуджених
заходів дисциплінарного впливу, яка здійснюється у певній послідовності і
порядку. Фактично, будучи “практикою”, діяльність по застосуванню
дисциплінарних стягнень, являє собою процес, який ми називаємо “механізм
застосування дисциплінарних стягнень”.
Поняття “механізм” розкриває, зокрема, енциклопедичний словник. Як зазанчається
в словнику, слово “механізм” має давньогрецькі корені (mёchanё) і означає
буквально “знаряддя; машина”. Проте в даному дослідженні ми виходимо з іншого
значення, яке середь багатьох також наводить словник: механізм – це сукупність
станів і процесів, з яких складається яке-небудь фізичне, хімічне, фізіологічне
чи інше явище [188, с. 316]. В.М. Трубников відзначає щодо механізму соціальної
адаптації осіб, звільненних від відбування покарання, що це поняття (механізм –
М.Р.) можна трактувати як певну структуру відносин, які складаються між
конкретними суб'єктами [164, с. 48]. В.М. Кудрявцев визначає механізм злочинної
поведінки як взаємозв’язок зовнішніх факторів об’єктивної реальності та
внутрішніх психічних процесів, які зумовлюють прийняття особою певного рішення,
направляють та контролюють це рішення [106, с. 30]. Тобто вчений бачить
сутність зазначеного механізму в пов’язаних між собою детермінуючих фаторах.
Щодо дисциплінарних стягнень, механізм їх застосування можна трактувати як
структуру відносин, які складаються між засудженими, що відбувають покарання у
вигляді позбавлення волі, та адміністрацією кримінально-виконавчої установи з
приводу застосування і виконання дисциплінарних стягнень. Відносини ці
динамічні, мінливі і являють собою процес, що протікає в часі і просторі.
Сутність механізму застосування дисциплінарних стягнень полягає в тому, що в
зазначеному процесі відбувається взаємодія засудженого, який здійснив порушення
вимог режиму відбування покарання, й адміністрації відповідної установи.
Як зазначалося вище, механізм застосування дисциплінарних стягнень являє собою
структуру процесу реалізації заходів стягнення за порушення вимог режиму.
Структура механізму, як і будь-якого комплексного явища, складна і містить
певні елементи. Елемент – це складова будь-якого цілого. Коли йдеться про
соціальні явища, елементи являють собою також соціальні явища або відносини,
однак не ізольовані, а підлеглі меті того явища, складовою частиною якого вони
є. Розглядаючи дисциплінарні стягнення, елементом механізму їх застосування є
відносини, події або дії, що у своїй сукупності здатні привести до виникнення,
зміни або припинення правових відносин.
Насамперед, це суб'єкти відносин по застосуванню дисциплінарних стягнень: з
одного боку – засуджений, з іншого боку - адміністрація кримінально-виконавчої
установи. Про правовий статус засуджених ми говорили в попередньому розділі.
Щодо адміністрації, то про неї мова йтиме нижче, стосовно її компетенції по
застосуванню дисциплінарних санкцій.
Самостійним елементом виступає також поведінка засудженого, що виявляється,
зокрема, у порушенні вимог режиму.
Як відомо, режим – це порядок виконання і відбування покарання, що виражається
в сукупності правил поведінки засудженого і діяльності адміністрації
кримінально-виконавчої установи. Іншими словами, це вимоги які висуваються до
засудженого. Саме їх порушення і спричиняє застосування дисциплінарних
стягнень. Порушення вимог режиму виражається, як правило, у здійсненні
засудженим проступку, про що ми вже говорили в попередньому розділі.
Треба сказати, що поняття дисциплінарного проступку не вироблено наукою
кримінально-виконавчого права. Проте останнім часом Державний департамент
України з питань виконання покарань в своєму наказі № 5-1085/Лв від 19.03.2001
р. дав визначення цієї категорії [122]. Відповідно до наказу, порушення вимог
режиму відбування покарання розглядається як свідоме протиправне діяння особи,
засудженої до позбавлення волі, що посягає на правовий порядок відбування
покарання, встановлений виправно-трудовим законодавством, права та безпеку
інших осіб. Однак, коли ми ведемо мову про дисциплінарний проступок
засудженого, ми можемо також користуватися поняттям, виробленим іншими галузями
юридичних знань, зокрема, адміністративним правом. Проступок – це передбачене
законом суспільно-шкідливе, протиправне, винне діяння, яке здійснене конкретною
особою у визначеному місці, за певних умов, що характеризується численними і
різноманітними індивідуальними ознаками, властивими тільки цьому діянню, - так
визначає проступок В.А. Печеніцин [114, с. 13]. Далі автор говорить про те, що
склад проступку – це сукупність ознак, що визначають діяння як суспільно
шкідливе. Склад проступку - це правова форма його буття. Така точка зору є
визнаною для вчених-адміністративістів. О. Лавриненко відзначає, що
обов'язковими елементами будь-якої неправомірної поведінки є: протиправне
діяння, шкода, причинний зв'язок між діянням і шкодою, вина [81, с. 16].
Дисциплінарним проступкам засуджених як особливій категорії провин властиві всі
ці ознаки. Однак, як ми бачимо з визначення порушення вимог режиму, наведеного
в наказі № 5-1085/Лв, у строгому сенсі слова можна стверджувати, що склад
дисциплінарного проступку засудженого не є, як це звичайно зазаначається в
науковій літературі, встановленою правовою нормою сукупності юридичних ознак,
за наявності яких протиправне діяння визнаєт
- Київ+380960830922