РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ВІТЧИЗНЯНОГО ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА.
2.1 Зародження і розвиток законодавства про працю в Україні.
Вітчизняне трудове законодавство народжувалось не на голому місці. Воно
базувалось на досвіді провідних країн світу та царської Росії, у склад якої з
кінця XVIII ст. входила переважна частина українських земель.
Перші нормативно-правові акти з трудового законодавства, що фіксували
тривалість робочого дня, дозволяли діяльність профспілок і вводили деякі
соціальні гарантії, з’явились у Англії вже у кінці XVIII – XIX ст. Це було не
випадково і пояснюється тим, що ця країна до середини XIX століття була
лідируючою промисловою державою, мала найбільш розвинений і організований
робітничий клас. Він все більш рішуче вимагав покращення умов свого життя і
законодавчого регулювання трудових відносин.
Головними вимогами робітників було зменшення робочого дня, покращення умов
праці і життя, введення соціальних гарантій по старості і надання допомоги при
нещасних випадках. В результаті цієї тривалої боротьби англійська буржуазія
вимушена була піти на серйозні поступки. В цьому відношенні заслуговують
особливої уваги прийняті в Англії нормативно-правові акти з трудового
законодавства у 1900, 1906, 1908 роках. У відповідності з ними робітникам
дозволялось вимагати грошову допомогу при нещасних випадках, пенсії по
старості, а починаючи з 1911 р. – оплату лікарняних[lxxviii]. Був скорочений
робочий день до 9 годин. Закон 1911 року узаконив, хоч і у досить обмеженій
сфері, надання допомоги по безробіттю[lxxix].
З кінця XIX століття пальма промислової першості переходить до США. На відміну
від Англії в США був відсутній добре організований робітничий і профспілковий
рух. Трудове і соціальне законодавство розвивалось, в основному, шляхом
укладання угод між робітниками і власниками окремих підприємств. Досить часто
умови цих угод переглядались під впливом страйків і пожвавлення економіки на
користь покращення становища працюючих по найму. І навпаки, в період криз
надвиробництва й ускладнення економічної ситуації умови з робітниками
переглядались в бік погіршення становища останніх. Державні органи у США на
відміну від Англії майже не втручалась в ці взаємовідносини. Це був час “дикого
або чистого” капіталізму – періоду первісного нагромадження капіталу. Крім
того, на це впливало й те, що в країні існувала англосаксонська система права.
Основне джерело якого в цій правовій системі – прецедент. Відповідне трудове
законодавство розвивалось як результат рішень суддів по аналогічним проблемам
(прецедентам)[lxxx].
Однак у зв’язку з різким посиленням страйкової боротьби робітників в країні у
вересні 1916 року конгрес США прийняв законодавчий акт Адамсона про введення
8-годинного робочого дня на приватних залізницях[lxxxi]. З цього закону по суті
розпочався період втручання держави у відносини між робітниками й підприємцями
з метою їх регулювання. Це активізувало розвиток трудового законодавства в США.
До 1918 року 48-годинний робочий тиждень у цій країні був визнаний у приватному
порядку для 11-12% робітників промислових підприємств. І все ж, на нашу думку,
слід відзначити, що американське трудове законодавство продовжувало відставати
від рівня передових європейських країн на 20-50 років аж до середини 30-х
років[lxxxii].
Подібні закони або близькі до них на початку ХХ ст. були прийняті у Франції,
Німеччині та в інших промислових державах світу.
Вони не вносили нічого принципово нового у порівнянні з трудовим законодавством
Англії і США[lxxxiii].
Разом з тим, на наш погляд, треба відзначити, що ці закони були недосконалі.
Вони не передбачали гарантії їх виконання. Правлячі еліти погодились на їх
прийняття тому, що цього все більш активно вимагали трудящі. В трудовому
законодавстві того часу були, як правило, відсутні норми, за якими роботодавці
могли б бути притягнуті до будь-якої відповідальності за його
порушення[lxxxiv].
З середини XIX ст. з утворенням соціалістичних та інших робітничих партій в їх
програмах досить активно починають розроблятись і вноситись вимоги про
прийняття все нових норм трудового права. Поступово вони включаються в
програмні документи спочатку Першого, а потім і Другого соціалістичних
Інтернаціоналів.
Слід відмітити, що в усіх програмах загальноросійських, єврейських і польських
соціалістичних партій, організації яких діяли і на території України і в
більшості власне українських партій, чільне місце відводилось
соціально-економічним вимогам і, в першу чергу, прийняттю трудового
законодавства, яке повинно було поліпшити умови праці і життя широких верств
трудящих.
Провідне місце в боротьбі соціалістичних партій, в тому числі
загальноросійських і українських, крім боротьби за підвищення рівня заробітної
платні, покращення умов праці і життя, займала вимога введення восьмигодинного
робочого дня. Це значною мірою було пов’язано зі швидким зростанням
інтенсифікації виробництва. Робітники вже не могли витримувати напруженого
темпу праці в 10 і більше годин. На підприємствах швидко зростав травматизм.
Все це примусило буржуазну еліту погодитися з вимогами робітничих партій і вже
на початку XX ст. поступово розпочати введення восьмигодинного робочого
дня[lxxxv].
В Російській імперії перші законодавчі акти з трудового права з’являються
значно пізніше у порівнянні з провідними європейськими державами:
Великобританією, Німеччиною, Францією та іншими. Це пояснюється тим, що Царська
Росія в промисловому відношенні значно відставала від провідних країн того
часу. Робітничий рух в ній теж
- Київ+380960830922