Розділ 2
ДОГОВІР ЗАЛІЗНИЧНОГО ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖУ
2.1. Сторони в договорі перевезення вантажу
Відносини по перевезенню вантажів на будь-якому виді транспорту, в тому числі і на залізничному, виникають між відправником вантажу та суб'єктом транспортної діяльності, який здійснює дане перевезення. В перевезенні можуть брати участь не одне, а декілька транспортних підприємств, при цьому вони можуть відноситися до різних видів транспорту. Для відносин по перевезенню вантажів характерно й те, що одержувачем, як правило, буває не відправник вантажу, а інша особа, з якою відправник знаходиться у договірних відносинах. Це саме випливає і з опису поняття договору перевезення вантажів залізничним транспортом, який дається у ст. 22 Статуту залізниць України [31], і з якого видно, що договір перевезення вантажів укладається між двома особами - вантажовідправником та перевізником. Але, крім цих осіб у договорі перевезення бере участь і одержувач, якому залізниця зобов'язана видати вантаж. Хоч одержувач і не бере участь в укладанні договору, але він вступає в установлені без нього договірні відносини з залізницею в якості особи, яка має право вимагати видачі йому вантажу. Господарським кодексом України [8] в ст.306 прямо передбачено, що суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
Розглядаючи договір залізничного перевезення вантажів, необхідно з'ясувати, хто є у ньому сторонами. Це особливо важливо, оскільки в літературі існує по даному питанню різні точки зору і воно до сих пір залишається дискусійним.
Разом з тим не можна не помітити, що сьогодні питання про учасників договірних відносин по перевезенню вантажів значно ускладнюється. Дана обставина пов'язана з виникненням нових самостійних комерційних організацій, які раніше являли собою структурні підрозділи транспортних організацій, що виступали в ролі перевізників. Вказані організації виконують різноманітні операції, пов'язані із забезпеченням перевезень вантажів, та в ряді випадків є учасниками відповідних договірних відносин.
На сьогодні роль перевізника на залізничному транспорті виконує залізниця, яка згідно зі ст.1 Закону України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 року являє собою "статутне територіально-галузеве об'єднання, до складу якого входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту і яке, при централізованому управлінні, здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі" [15].
Наряду з перевізниками учасниками договірних відносин по перевезенню вантажу є вантажовідправники та вантажоодержувачі.
Контрагентом залізниці за договором перевезення вантажів є відправник вантажу. Відправником вантажу є "зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична або фізична особа, яка довіряє вантаж залізниці для його перевезення" (ст.6 СЗУ).
Як зазначає професор Вітрянський В.В. "в якості вантажовідправника частіше всього виступають комерційні організації, які здійснюють відправку вантажів ( в основному, товарів, які ними виробляються) для виконання своїх договірних зобов'язань, пов'язаних з продажем, поставкою товарів та виконанням інших договорів. Як правило, вантажовідправник є власником вантажів, які відправляються (вантажовласником) або особою, наділеною власником відповідними повноваженнями по відправленню вантажу. Вантажовідправник безпосередньо укладає договір перевезення з перевізником і є його стороною"[92, с.277] .
Однак, в зобов'язанні, яке виникає із даного договору бере участь також уповноважена на отримання вантажу особа: одержувач (вантажоодержувач). Наділення особи, яка не бере участі в укладанні договору перевезення вантажу відповідними правами і обов'язками викликає необхідність з'ясувати його правове становище в даному правовідношенні. Крім того, слід зазначити, що якщо правове становище вантажовідправника та залізниці в цілому з'ясоване, то проблема правового становища одержувача не є повністю вирішеною в юридичній літературі. Спори з цього приводу велися в дореволюційній та радянській юридичній літературі, питання залишається дискусійним і в даний час.
Аналізуючи наукові позиції дослідників з цього питання можна прийти до висновку, що всі вони так чи інакше зводяться до двох протилежних тез: на думку одних авторів одержувач вантажу - це сторона в договорі перевезення; на думку інших - він такою стороною не є.
Деякі автори, наприклад М.К.Александров-Дольник [81, с.82], О.С.Іоффе [111, с.561], С.С.Алексєєв [83, с.163] висловлювали таку думку, що відправник і одержувач складають в договорі одну сторону, а залізниця - другу. Ходунов М.Е [161, с.46] та інші кваліфікують договір про перевезення як договір на користь третьої особи і тим самим виключають можливість визнання одержувача стороною в договорі.
Наприклад, в роботі В.А.Егіазарова сучасний стан правового становища вантажоодержувача сформульовано наступним чином: "В наш час існують декілька точок зору відносно взаємовідносин вантажоодержувача з вантажовідправником та перевізником в договорі перевезення. Окремі автори кваліфікують договір перевезення вантажів як договір на користь третьої особи (Алексєєв С.С.). К.К.Яічков відносить договір перевезення вантажів до категорії договорів про вручення виконання третій особі, Л.І.Рапопорт та М.К.Александров-Дольник вважають вантажовідправника та вантажоодержувача однією стороною в договорі перевезення вантажів. Згідно іншої точки зору (М.А. Тарасов) перевезення вантажів є договір особливого роду, в якому вантажоодержувач є самостійним суб'єктом, а не третьою особою або єдиною з вантажовідправником стороною. М.Г. Масевич та Н.І. Петров вважають договір перевезення трьохстороннім договором, в якому учасники володіють як правами, так і відповідними обов'язками" [107, с.49-50].
Але є автори, які не погоджуються ні з тими, ні з іншими. Так, Л.Я.Носко зазначає, що "в конструкції договору перевезе