РОЗДІЛ 2
ХРИСТИЯНСЬКИЙ ГУМАНІЗМ:
СУТНІСТЬ, ОСНОВНІ ІДЕЇ, ЕВОЛЮЦІЯ
2.1 Поняття християнського гуманізму
На початку третього тисячоліття так само, як і впродовж усієї історії, людина перебуває у стані пошуку. Перш за все, пошуку тих цінностей та ідеалів, реалізація яких наповнила б сенсом її життя, допомогла б подолати гостре відчуття "загубленості" у сучасному світі комп'ютерів та технологій, де залишається все менше місця і часу для справжніх, глибоких стосунків між людьми. У цьому контексті особливо актуальним є звернення до гуманістичного потенціалу християнства. Синтез гуманістичної культури і християнських цінностей необхідний і нашій державі для духовного оновлення і морального зцілення.
Теорія гуманізму неодмінно стикається з проблемою буття людини у світі. Адже у межах своєї дійсності людина знаходиться у процесі безперервного становлення, прагне знайти себе, пізнати свою сутність.
Одним з можливих способів знайти себе, реалізувати весь сукупний потенціал особистих здібностей і талантів є гуманістична світонастанова. Існує множина визначень гуманізму. Найкращими вважаємо наступні. Гуманізм - це світоглядний принцип людинолюбства, згідно з яким людина проголошується вищою цінністю, "зоною неповторної культурної творчості" [42, с.61]. Гуманізм у широкому розумінні означає прагнення до людяності, до створення умов для гідного життя людини [65, с.293]. Це система поглядів, що виражає визнання цінності людини як особистості, її права на свободу, щастя, повагу принципів справедливості і милосердя як норм відносин між людьми, вільний розвиток творчих сил і здібностей людини [185, с.99]. Це система світоглядних орієнтацій, центром котрих є людина, її самість, високе призначення та право на вільну самореалізацію. Гуманізм визнає вивільнення можливостей людини, її благо критерієм оцінки соціальних інститутів, а людяність - нормою стосунків між індивідами, етнічними та соціальними групами й державами [190, с.134].
У вузькому значенні гуманізм визначається як ідейно-культурний рух, течія суспільної думки, що виражається низкою історичних видів: античний, християнський гуманізм середньовічних мислителів, гуманізм епохи Відродження, гуманізм Нового часу , гуманістичні концепції XX ст. Кожен історичний вид гуманізму містить ряд форм. Зокрема, гуманізм епохи Відродження представлений такими формами: героїчний та трагічний гуманізм. Для гуманізму Нового часу характерні просвітницька, романтична, революційно-демократична, буржуазна, марксистська форми. Гуманістичні концепції XX ст. репрезентовані такими формами: гуманізм філософії екзистенціалізму, філософського антропологізму, релігійний гуманізм. Традиція європейського гуманізму вже докладно вивчена. Короткий розгляд історичних видів гуманізму у даному дослідженні викликаний потребою з'ясування та окреслення місця для християнського гуманізму.
Термін "гуманність" (Humanitas) вперше з'явився у Ціцерона. В.Шинкарук та А.Яценко пов'язують цей термін з вищим типом освіченості, що включає засвоєння всього комплексу наук і, насамперед, гуманітарних. Humanitas - це витончене, аристократичне виховання, висока духовна культура [224, с,55].
А.Разін, автор статті "Ідея гуманізму в західній філософії", аналізуючи античний гуманізм, виявляє у ньому дві крайності, які відводять думку і реальну практику життя від гуманізму [143, с.155]. Одна крайність - це пріоритетна орієнтація на благо поліса, держави, що змушує індивіда жертвувати своїми інтересами і може виявитися у негуманних вимогах. Інша крайність - індивідуалістична тенденція, в якій переважає момент протиставлення особистості і суспільства. Ця риса характерна для етичних концепцій епохи еллінізму (скептицизм, стоїцизм, епікуреїзм). Навіть там, де є думка про рівну гідність всіх людей (включаючи рабів), заклик до творіння добрих справ, до милосердя і доброчинності не звучить. Стоїчно орієнтований мудрець виявляється байдужим до страждань інших. Проте В.Шинкарук та А.Яценко вважають, що саме стоїки внесли в поняття гуманізму ідею людинолюбства, любов до людини, незалежно від освіти (на відміну від ціцеронівського розуміння гуманізму). Позицію стоїків успадкували і розвинули теоретики раннього християнства [224, с.55].
У римській етиці провідна чеснота - доблесть. Діяння на благо вітчизни мало провідне значення, виконання таких обов'язків носило особистісний зміст. Римська міфологія містила ідею про те, що в результаті заслуг перед cуспільством людина може перетворитися у бога. Такий тип моральної філософії А.Разін називає спонукаючим і вважає, що пізніше він був представлений в епоху Відродження в ідеях Дж.Бруно, у гегелівській і марксистській філософії [143, с.156]. У всіх подібних концепціях гуманізм так чи інакше пов'язується з уявленням про самореалізацію особи.
Християнська концепція цілковито переосмислила давньогрецькі і римські уявлення, оголошуючи простоту і покору основними моральними якостями, а любов до ближнього - провідною чеснотою. У Біблії чимало рядків присвячено чеснотам покори, терпіння, простоти (Лук. 14:14; Як. 2:5). Так, у посланні апостола Павла до галатів читаємо: "Духом ходіте, і тіла пожадливостей не будете чинити" (Гал. 5:16). "А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність" (Гал. 5:22). У посланні апостола Павла до ефесян звучить заклик бути "в повноті покори й лагідності, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, стараючися зберігати єдність духа зв'язком миру" (Еф. 4:2-3). Отже, в центрі уваги християнського вчення - людина духовно багата і високоморальна. Любов - це підвалина, універсальна цінність християнства. Любов, надаючи цілісного звучання християнському вченню, поєднує людину і Бога: "Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому" (І Ів. 4:16).
Будь-яка людина, навіть та, що не має ніяких особливих заслуг перед суспільством, виявляється рівною за своєю гідністю з героєм, правителем (Як. 2:1-9). У даній концепції гуманізм уперше
- Київ+380960830922