РОЗДІЛ 2
ПИТАННЯ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОГО АКЦІОНЕРНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В РОБОТАХ УКРАЇНСЬКИХ ДОСЛІДНИКІВ
2.1. Періодизація етапів та аналіз основних тенденцій розвитку акціонерного підприємництва в Російській імперії.
Для розуміння тенденцій розвитку акціонерної справи важливим був не лише аналіз ґенези інституту "акціонерне товариство" в різних країнах світу та його вплив на становлення акціонерного підприємництва на вітчизняному ринку, а також аналіз російського корпоративного законодавства, оскільки, як вказують дослідники, у вітчизняній практиці "інтерес до цієї форми асоціації вперше був проявлений саме в урядових, а не в торговельних колах"[119, с.327]. Саме з аналізу розвитку акціонерного законодавства і його впливу на становлення інституту "акціонерне товариство" розпочинали свої дослідження більшість авторів, що вивчали дане питання.
Як зазначають М. Бунге, А. Камінка, І. Тарасов та інші вчені, освоєння корпоративної ідеї почалося ще за часів Петра І, який під впливом закордонних подорожей і знайомства з цим інститутом на Заході задумав корпоратизацію російського торговельного простору. В яких формах і якими методами повинна була впроваджуватись ця новинка уряд чітко не уявляв. Проте Петро І зрозумів основну ідею - зміцнення внутрішнього виробника і торгівця шляхом об'єднання зусиль і, як результат - зміцнення вітчизняної економіки.
27 жовтня 1699 р. видано царський указ, в якому прозвучав заклик до купців створювати, як і в інших країнах, торговельні компанії.
Так А. Камінка відмічає, що саме поняття "компанія" в Указі висвітлене не було, зрозумілою була тільки мета нововведень: "Мотиви урядового заступництва були досить очевидними: фіскальна користь від розширення торгівлі" ?119, с.328?. В Указі вказувалось: "Московского государства и городовым всяких чинов купецким людям торговать также, как торгуют в иных государствах торговые люди, компаниями, ... иметь о том всем купецким людям меж собою с общего совета установления, которые пристойны были бы к распространению торгов их, от чего надлежит быть в сборе к его Великого Государя казны пополнению компаниями" ?цит. за: 119, с.328?.
Аналізуючи даний указ, вчений відмічає, що уряд не мав чіткого уявлення про нову форму об'єднання загальних зусиль ?119, с.328?.
Цей, як і подальші Укази 1706 та 1711 рр., в яких повторюється те саме нечітке формулювання необхідності створювати компанії на зразок західноєвропейських, не мали ніяких практичних наслідків. "На заклики уряду, - відзначає А. Камінка, - ніхто не відгукнувся" ?119, с.335?. Майже повна відсутність законодавчих актів, що регулювали б правове положення корпорацій, несприятливо відбилася на їхньому поширенні, і вони залишалися мало відомими в російському суспільстві. Проте ідея поповнення державної скарбниці за рахунок корпоратизації торговельного простору підштовхувала уряд до ознайомлення з досвідом інших країн.
Петро І посилає у Європу довірених осіб спеціально для ознайомлення з цим інститутом на Заході. Російський уряд мимоволі знайомиться з закордонним досвідом створення компаній, ведучи переговори з різними іноземними урядами, приватними особами, підприємцями тощо. Проте, як відмічає у своєму дослідженні "Государственное хозяйство России в первой четверти ХVІІІ в. и реформы Петра Великого" П. Мілюков, переслідуючи винятково фіскальні цілі, уряд "монополізує усі вигоди цього ознайомлення для самого себе, для своєї власної торгівлі, внутрішньої і зовнішньої" ?163, с.532?.
І все ж заклики до об'єднання залишаються безрезультатними і в наступні кілька десятиліть. Слабкий розвиток торгівлі - в Росії домінувала внутрішня торгівля, конкуренція і торгові ризики в якій були незначними, - а також існування в окремих представників торгового стану досить великих власних капіталів не створили ґрунту для розвитку акціонерних компаній. Не існувало нагальної потреби об'єднувати торгову діяльність чи залучати додатковий капітал.
Водночас, автори, що досліджували цю ситуацію, пояснюють небажання російських купців створювати компанії на зразок західних тим, що "російські люди неохоче переносили свою торгівельну діяльність за кордон, а внутрішня торгівля за своїми розмірами і по нестачі конкуренції, не створювала ґрунту для застосування акціонерної форми" ?256, с.142?.
Проте, як слушно звертають увагу дослідники, на початку ХVIII ст. в середовищі купців починає проявлятися інтерес до об'єднання у компанії. Значною мірою це обумовлювалось, як відмічає А. Лаппо-Данилевський в роботі "Русские промышленные и торговые компании в первой половине ХVІІІ ст." "послабленням казенного підприємництва на користь приватного, ... яке проявилося наприклад, в 1711 р. в регламенті мануфактур, що передбачало передачу казенних фабрик приватним особам" [141, с.23]. Інтерес до організації приватних підприємств підсилився і після дозволу уряду засновувати торгові агентури і консульства за кордоном. В особі консулів російський уряд отримав можливість вивчення прийомів і форм західної торгівлі та підприємництва.
В багатьох випадках, відзначають дослідники, "передчасні спроби насадження у нас акціонерної компанії закінчувалися повною невдачею" [119, с.352?. У другій половині XVIII ст., з розширенням закордонної торгівлі, у Росії з'являються перші акціонерні компанії: у 1757 р. була створена Російська Константинопольська компанія, а у 1758 р. - компанія Перського торгу. Законодавчо діяльність акціонерних компаній зовсім не регулювалася, а внутрішні корпоративні норми, що містилися в статутах компаній, були вкрай невизначеними. Більш-менш чітким було лише поняття про статутний капітал, поділеним на рівні частини - акції, що не підлягають вилученню із загального капіталу.
Як показує вивчення наукових джерел досліджуваного періоду, історія становлення вітчизняного акціонерного підприємництва має глибокі корені. І, хоча акціонерна практика була привнесена у вітчизняну економіку з Заходу, проте "це перенесення не відбулося силою одного