РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальна характеристика обстежених жінок
Пiд наглядом знаходилось 175 жiнок, які страждали на непліддя з лабораторним
підтвердженням його імунологічного генезу, віком від 21 до 38 років, що
знаходились на обліку в обласному Центрі планування сім’ї та репродукції
людини на базі Луганського обласної клінічної лікарні. Для більшої
вірогідності отриманих результатів відбиралися жінки, які раніше не
народжували, але ж вагітності у деяких з них були. Всі обстежені пацієнтки
відразу з часу встановлення їх на облік з приводу непліддя були розподілені на
дві рандомізовані за віком та анамнестичними даними групи: основну (80 осіб) та
групу співставлення (95 жінок).
У всіх жінок на підставі ретельного клініко-лабораторного та
інструментального обстеження було виключено запальний та ендокринний генез
непліддя; чоловіки після відповідного клініко-лабораторного обстеження
були визнані соматично та фертильно здоровими. Контрольну групу склали 35
здорових жінок того ж віку, які в анамнезі мали вагітності, що закінчилися
терміновими пологами без ускладнень, та у яких не було проблеми на час
обстеження щодо запліднення.
Лікування жінок з непліддям в шлюбі, обумовленим імунологічними факторами, в
обох групах проводилося відповідно до існуючого положення і включало, як
правило, метод штучного осіменіння шляхом введення сперми чоловіка в порожнину
матки поряд з тривалим використанням (до 6 місяців) механічних засобів
контрацепції, які здатні запобігти попадінню сперми у пологові шляхи жінки (як
правило, презерватив). Медикаментозна терапія полягала, як правило, у
призначенні антигістамінних препаратів, вітамінів В1 і В6 внутрішньом’язово в
першу фазу менструального циклу та вітамінів А і Є у середину і в другу фазу у
середньотерапевтичних дозуваннях протягом трьох місяців; введення естрогенів у
преовуляторний період для покращення якості шийкового слизу і зменшення
кількості імуноглобулінів в ній. В ряді випадків проводилося також лікування
антибіотиками широкого спектру дії з метою можливого зниження титру
антиспермальних (АС) антитіл, що виникають у разі невиявленої інфекції у
статевих шляхах жінки. Низці пацієнток обох груп призначали ентеросорбцію у
вигляді повторних курсів сучасних кремньоземних ентеросорбентів (ентеросгель,
полісорб, сілард П). При цьому показаннями до цього було збереження на певно
підвищеному рівні патогенних ЦІК в крові (за імунологічними тестами).
Поряд з цим жінки основної групи в комплексі лікування отримували 2?3 курса
диференційованої імунокорекції з використанням препаратів тимусу, індукторів
інтерферону (циклоферону), генно-інженерний рекомбінантний інтерферон
(реаферон, лаферон) та ербісолу, які підбиралися індивідуально в тестах in
vitro.
Патогенетична ефективність диференційованої імунокорекції оцінювалася за
динамікою клітинних та гуморальних показників системного і місцевого
імунітету, факторів природної антиінфекційної резистентності.
2.2. Методика визначення індивідуальної чутливості лімфоцитів периферичної
крові до імуноактивних препаратів в тестах in vitro
Після виявлення певних порушень з боку системного і місцевого імунітету у
жінки подружної пари, яка страждає на непліддя, та визначення цієї хвороби як
імунологічне непліддя, хворій жінці до комплексу лікувальних заходів
неплідності включали імунокоригуючі препарати, які підбиралися індивідуально, в
комбінації з кремнєзьомними ентеросорбентами. Визначення чутливості
лімфоцитів периферичної крові до імуноактивних препаратів проводили в тесті in
vitro [109].
Для визначення індивідуальної чутливості лімфоцитів периферичної крові до
імуноактивних препаратів в тестах in vitro жінку обстежували в першу фазу
менструального циклу і в подальшому імунокорекцію також проводили в цей час.
Для цього забирали кров з локтьової вени в кількості 5-6 мл з доданням 0,2 мл
розчину гепарину. З гепаринизонавої крові в градієнті щільності
фекол-верографіну виділяли лімфоцити, концентрацію яких доводять до 2?4*106/л.
Для тестування популяції Т-лімфоцитів застосовали полістеролові планшети; до
проб лімфоцитів, отриманих від хворих, примішуали у відповідній концентрації
комерційні моноклональні антитіла класу CD3+ (до Т?лімфоцитів), після чого
суспензію лімфоцитів хворих жінок інкубували при температурі +37оС протягом 40
хвилин. Паралельно становили реакцію з доданням до суспензії лімфоцитів
розчинів імуноактивних препаратів в концентрації 10-4. Надосадову рідину
забирали мікропіпеткою і до кожної проби додавали по 0,05 мл свіжого
комплементу, після чого здійснювали інкубацію в термостаті при температурі
+37оС протягом 60 хвилин. В якості літичної суміші використали кролячу
сироватку, яка була перевірена на нетоксичність. Для розпочатку цитотоксичної
реакції планшети охолоджуали шляхом приміщення їх до холодильнику на 10-20
хвилин при температурі +4оС, після чого до луночок вносили по краплині 0,1%
розчину трипанового синього (для фарбування лімфоцитів) і врахували
результати реакції під світловим мікроскопом в камері Горяєва. Порівнювали
кількість лімфоцитів в дослідних пробах з маркером CD3+, активованим тим або
іншим імуноактивним препаратом, та в контролі (без додання імуноактивних
препаратів). Різницю виражали у відсотках відносно контроля.
Як правило, визначали вплив наступних імуноактивних препаратів на рівень
CD3+-лімфоцитів: тимогену, тималіну, тимоптину, тактивіну, циклоферону,
ербісолу та інших. В подальшому проводили імунореабілітацію тим препаратом, до
- Київ+380960830922