РОЗДІЛ 2
ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОБРАЗІВ ІДЕАЛЬНИХ ЛЮДЕЙ
У ПОВІСТЯХ ШЕВЧЕНКА
Пошуки Шевченком етико-естетичного ідеалу, специфіка бачення світу, суспільства і людини відбилися не тільки в поезії, а й у зверненні письменника до прозових жанрів, і до жанру виховного роману зокрема. Час написання повістей припадає на період заслання, що характеризується екзистенційно-філософськими роздумами. Досліджуючи поезію Кобзаря цих років, Д.Наливайко визначає в ній "синкретичний реалізм пізнього Шевченка, органічно зрощений з романтизмом"45. Що ж до прозового доробку Шевченка, то, на думку дослідниці Л.Кавун, його прикметною рисою також є синкретизм художнього мислення, виявами якого є співіснування різних жанрових різновидів (щоденники, листування, мемуари, автобіографія, повість); синтез інтровертного й екстравертного, психологічного й просвітницького типів художньої творчості; переплетіння у повістях елементів реалізму, романтизму, сентименталізму46. Ця обставина, на нашу думку, зумовлює і синкретичний характер образу ідеального героя Шевченкової прози, який поєднує в собі риси позитивних героїв різних літературних напрямів (просвітницького реалізму, сентименталізму, романтизму) і різних літературних традицій (української, російської та західноєвропейської).
Принагідно зауважимо, що прозова творчість Шевченка є подальшим розвитком ідейно-тематичного комплексу, визначеного поезією попередніх років. Так, якщо у поезіях майбутнє України постає в образах "нової хати", "сім'ї великої, вольної, нової" і т.п., то у прозі прийдешнє вільної людини втілюється в образах-персонажах, "позначених ідеальними рисами характеру, високою культурою, освіченістю, добропорядністю, гуманністю і працьовитістю"47. Нерідко теми й образи поезій Шевченка переходять у його прозу: мотив сирітства ("Княгиня", "Музыкант", "Художник"), образи матері-покритки ("Близнецы", "Наймичка"), варнака ("Варнак") тощо. Шевченко прагне відбити у своїх творах справжнє сучасне йому життя українців, прагне подати соціально-конкретне зображення середовища, реальні ситуації, психологічно розробити характери. Крім цього письменник розвиває основні думки романтичного світогляду.
Автор повістей намагається дійти до найпотаємніших глибин народного духу, народного характеру, бо народ для нього - як і окрема людина -має своє обличчя, ідеал, духовне життя. У народності українськими романтиками було звеличене сакральне поняття, а сам народ почав осмислюватись як рівноправний носій цього сакрального, навіть більше того - його охоронець. Представлені у творчості романтиків образи, типи, ситуації і навіть настрої несли емоційне навантаження і містили у собі цінності та ідеали, притаманні саме цій культурі. Однією з характерних рис культури романтизму стало поєднання Божественного духу з народним буттям, причому виявлення божественного вбачалося навіть у примітивних формах цього буття.
При цьому в творенні образу ідеального героя Шевченко не відмовляється від властивої сентименталізму акцентуації на чуттєвості персонажа. У повістях присутній потужний струмінь просвітницького дидактизму як повчальної настанови на моральне вдосконалення людини - відкриття в ній позитивних рис та якостей, насамперед її чуттєвої природи. Позитивні персонажі творів Шевченка наділені релігійністю й богобоязливістю, високою мораллю, засвоєною ними з євангельського вчення. Нерідко письменник намагається розчулити, зворушити читача, зображуючи глибокі почуття і пристрасті героїв, їх переживання, викликані трагічними обставинами, зокрема нещасливим коханням, насильством, смертю героя. У повістях простежується чуттєвий елемент, "чуттєві" сцени, чутливе змалювання подій із виявами почуттів самого автора. Так, у повісті "Прогулка с удовольствием и не без морали" ліричне звернення до Олени сповнене переживань за героїню: "Горе тебе, едва распустившаяся лилия Эдема! Тебя сорвала буря жизни и бросила под ноги человеку грубому, сластолюбцу холодному. Теперь только ты узнала настоящее горе. И, как над дорогим сердцу покойником, ты заплакала над своим умершим счастьем" (IV, 340).
Сентиментальне забарвлення має також розповідь варнака з однойменної повісті, що пересипана постійними благаннями до Бога простити йому гріхи; рисами сентименталізму позначений образ Катрусі у повісті "Княгиня"; сентиментальним є фінал твору "Наймичка". Спосіб, у який Шевченко трактує народне життя, тобто критерії добору й оцінки матеріалу, були зумовлені як прагненням об'єктивного зображення, так і романтичним світобаченням, зверненням до народної творчості й використанням художніх принципів сентименталізму.
Водночас деякі дослідники, зокрема В.Пахаренко, вважають, що, виходячи з постулату "розщеплення" особистісного "Я" письменника по межі "емоціо" - "раціо", Шевченко - раціоналіст у прозі ("Можливо, зокрема тому ці твори написані російською мовою", - пише В.Пахаренко48) і кордоцентрист у поезії. Не відмовляючи такому твердженню у слушності, застережемо від того, аби його застосовувати до всіх повістей Шевченка, зокрема до ранніх ("Наймичка", "Варнак"), де питомої національної чуттєвості не бракує. Тут Шевченко продовжує і розвиває цілий ряд ідей, започаткованих повістями Г.Квітки-Основ'яненка, Є.Гребінки (руссоїстська ідея "природної людини", сковородинські ідеї простоти, природовідповідності тощо). Раціоналізм мислення Шевченка, аналітичне начало посилюється в його наступних, останніх за часом писання повістях ("Близнецы", "Прогулка..." та ін.).
На користь твердження щодо синкретизму художнього мислення у Шевченковій прозі, і зокрема образу ідеального героя, свідчить аналіз системи персонажів його повістей, у якій використана і просвітницька концепція ідеальної людини, і водночас знайшла своєрідне переломлення романтична теорія героя.
Зіставляючи творчий вияв Шевченка-поета і Шевченка-прозаїка, В.Смілянська справедливо зауважує, що його проза "різко відмінна від його поезії авторською настановою не лише на суспільну критику й моральне перевиховання, [...] а