Розділ 2. Боротьба партійної організації Львівщини за розвиток соціалістичної
культури в період відбудови і дальшого розвитку народного господарства (1946
-1953), стор. 79.]65/39). У Львівському університеті з 275 осіб
науково-педагогічних працівників було 165 українців (з них 69 місцевих), росіян
– 81, поляків – 7, інших – 22 [/12/40) оп.28, спр.9, арк.13. ]12/40). Росіяни
переважали серед таких груп інтелігенції, як архітектори і лікарі [/14/41)
оп.2, спр.37, арк.10.]14/41). У 1947 році із 43 дійсних членів і 3 кандидатів
Спілки архітекторів Львова 24 були російської національності, 13 – української,
4 – єврейської, 5 – інших національностей СРСР [/18/42) оп.1, спр.21, арк.2
зв.]18/42).
Після закінчення війни постали нові господарські потреби Радянського Союзу, які
передбачалося задовольнити не лише за рахунок старих промислових центрів, а й
шляхом активного використання природних і людських ресурсів новоприєднаних
територій, їхньої урбанізації та індустріалізації. Західні області, за станом
на 1944 рік, виявились найменш розвинутим промисловим регіоном України, але
вони мали великі запаси корисних копалин, значні людські ресурси, а отже
видавалися дуже перспективними. Так почалася індустріалізація краю, центром
якої став Львів. Однак міграцію російського населення для становлення
промисловості слід трактувати як супровідну. Тим паче, пов’язувати приїзд
росіян до Львова лише з економічною “братерською допомогою” не
доводиться. Адже серед росіян, які прибули в місто в перші повоєнні роки,
левова частка припадала на працівників адміністративного керівного апарату,
органів НКВС-НКДБ, суду і прокуратури. Саме з їх числа формувалася керівна
партійна номенклатура. На 1 січня 1945 р. до міста прибуло зі Сходу і
демобілізувалося з армії 8 505 осіб. Серед них
197 партійних, 106 комсомольських, 108 радянських працівників, а також 429
співробітників НКВС, прокуратури і суду [/4/43) оп.1, спр.76, арк.72.
]4/43). У 1946 р. росіяни складали понад 30% керівників підприємств та установ
міста, а в 1949 р. цей показник перевищив 50% [/4/44) спр.101, арк.88-91,
спр.218, арк.1.]4/44). У 1946 р. у Львові нараховувалося
400 партійних організацій, 203 з яких очолювали росіяни [/5/45) оп.1, спр.62,
арк.6.]5/45).
Поряд з росіянами, в місті зросла кількість єврейського населення.
19 жовтня 1946 р. Львівський обком КП(б)У вислав відповідь на лист
ЦК КП(б)У, де, зокрема, вказувалося, що, коли станом на серпень 1944 р. у
Львові проживало 17 євреїв, то на середину жовтня 1946 р. – 13 198 осіб [/4/46)
оп.1, спр.523, арк.112.]4/46). Причому, євреї складали більше 8% керівників
підприємств та установ міста [/4/47) оп.1, спр.201, арк.88-91.]4/47). У 1946 р.
серед лікарів міста євреїв було 69, а в 1949 р. – вже 179 [/14/48) оп 2,
спр.66, арк.159; спр.11, арк 13.]14/48).
У повоєнний період у Львові поповнюються й інші етнічні групи. В офіційних
звітах про національний склад працівників культосвітніх закладів і підприємств
вони позначаються як “інші”. Детальний аналіз національного складу спеціалістів
знаходимо у документах міськздороввідділу. Так, серед лікарів Львова у квітні
1947 р., крім росіян, євреїв, українців, поляків, були білоруси, вірмени,
грузини, латиші, естонці, татари, удмурт, осетин, кореєць [/14/49) оп.2,
спр.37, арк.10.]14/49).
Обіймаючи, у своїй більшості, важливі посади в органах влади та управління,
вищій освіті, охороні здоров’я, культурі, прибулі вирізнялися вищим соціальним
статусом, рівнем життя. Як правило, керівники різних рівнів, скеровані зі
сходу, не були обізнані з місцевим особливостями, активно сприяли русифікації.
Справочинство обкому, міськкому, райкомів партії, міської і районних рад велося
російською мовою , як і викладання більшості дисциплін у вищих та середніх
спеціальних навчальних закладах. Окремі спроби перевести навчальний процес у
вищих навчальних закладах на українську мову наражалися на відсутність
необхідного мінімуму підручників та спеціальної літератури, відверте небажання
частини викладачів. У 1953 р. у Львівському торгово-економічному інституті
російською мовою викладали усі дисципліни, в лісотехнічному інституті з 41
дисципліни тільки 4 читали українською мовою. В політехнічному інституті лекції
українською мовою читали 15 викладачів з 412, а в університеті – 49 з 295
[/61/50) стор. 320.]61/50).
Така політика викликала занепокоєння у наближених до влади представників
місцевої інтелігенції. Так, у виступі на бюро обкому партії
6 січня 1949 р. Марія Кіх наголошувала: “...Були випадки в університеті
марксизму-ленінізму, коли викладач, не дивлячись на те, що в аудиторії багато
місцевих, лекцію читає російською мовою. Навіть в деяких інститутах доходять до
того, що ставлять на голосування, якою мовою читати. На ряді підприємств, де
більшість місцевих, гасла, плакати на російській мові...” [/4/51) оп.3, спр.6,
арк.22-23.]4/51).
11 вересня 1949 р. Я.Галан послав листа секретарю міськкому партії П.Гапочці, у
якому писав: “...за словами ректора університету тов.Савіна, викладачі
юридичного, фізико-математичного й геологічного факультетів читають свої лекції
переважно російською мовою.
Українська мова зникла з кіноафіш, тепер вона зникає й з трамвайних вагонів
(нові маршрути виписуються російською мовою або російським прописом – “Высокий
Замок”, “Снопкив”).
На перший погляд може здатись, що це дрібниці, однак ці дрібниці також роблять
політику” [/67/52) стор. 122.]67/52).
Однак на такі справедливі зауваження місцевих інтелігентів влада не реагувала.
Навпаки, прибулим до міста спеціалістам і робітникам забезпечувалася можливість
користуватися виключно російською мовою, для задоволення їхніх духовних
- Київ+380960830922