Розділ 2. Ареалогія лексики на позначення одягу, взуття, головних уборів та
прикрас у говірках середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя 127
2.1. Просторова диференціація середньонаддніпрянсько-степового порубіж-
жя 127
2.2. Західна зона середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя 130
2.2.1. Північно-західна група говірок середньонаддніпрянсько-степо-
вого порубіжжя 148
2.3. Східна зона середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя 154
2.3.1. Центральна група говірок середньонаддніпрянсько-степового
порубіжжя 169
2.3.2. Наддніпрянська група говірок середньонаддніпрянсько-степо-
вого порубіжжя 176
2.3.3. Північна група говірок середньонаддніпрянсько-степового
порубіжжя 184
2.3.4. Південна група говірок середньонаддніпрянсько-степового
порубіжжя 189
2.4. Середньонаддніпрянсько-степова діалектна межа за даними лексики
одягу, взуття, головних уборів та прикрас. 198
2.5. Перехідні говірки середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя 202
Висновки 216
Список використаних джерел 222
Література 239
Додаток А. Атлас лексики назв одягу, взуття, головних уборів та прикрас
у говірках середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя 267
Додаток Б. Таблиці 471
Додаток В. Індекс слів та словосполучень 501
Умовні скорочення
Мови, діалекти, діалектні зони
англ. – англійська
ар. – арабська
бав. – баварські
балт. – балтійська
болг. – болгарська
бр. – білоруська
гол. – голландська
двнінд. – давньоіндійська
др. – давньоруська
загальносл. – загальнослов’янська
іє. – індоєвропейська
іт. – італійська
кавк. – кавказькі
крим.-тат. – кримсько-татарська
лат. – латинська
лит. – литовська
м. – македонська
нар. лат. – народна латинь
нім. – німецька
перс. – перська
пол. – польська
рос. – російська
псл. – праслов’янська
свн. – середньоверхньонімецька
сем. – семітські
сл. – слов’янські
слн. – словенська
слц. – словацька
спсл. – спільнослов’янська
ср. лат. – середньолатинська
стсл. – старослов’янська
ст. фр. – старофранцузька
схв. – сербохорватська
тур. – турецька
тюрк. – тюркська
фр. – французька
циг. – циганська
ч. – чеська
чув. – чуваська
Інші скорочення
бас. – басейн
відм. – відмінок
дав. – давальний (відмінок)
див. – дивіться
діал. – діалектне (явище)
жін. – жіночий (рід)
займ. – займенник
зак. – закінчення
зменш. – зменшене
ім. – іменник
ін. – інший
к. – карта, карти
ком. – коментар (до карти)
літ. – літературно-нормативне (явище)
мн. – множина
наз. – називний (відмінок)
нас.п. – населений пункт, населені пункти
невідм. – невідмінюване (слово)
обл. – область
одн. – однина
ор. – орудний (відмінок)
п. – пункт, пункти
пор. – порівняйте
преф. – префікс
р. – річка
р.в. – реалія відсутня
р-н – район
род. – родовий (відмінок)
с. – сторінка
сер. – середній (рід)
см. – сантиметр
табл. – таблиця
т.п. – тому подібне
чол. – чоловічий (рід)
ВСТУП
Визначення середньонаддніпрянсько-степової межі є складовою у вирішенні
проблеми діалектного членування української мови. У південно-східному наріччі
вчені виділяють три говори і наголошують на невиразності демаркаційних ліній
між ними [181, 364; 185, 42 – 59]. Встановлення діалектних меж та визначення їх
характеру вимагає залучення широкого фактичного матеріалу та багатогранного
його аналізу. У цьому відношенні говірки середньонаддніпрянсько-степового
порубіжжя є найменш вивченими. Особливість досліджуваного ареалу полягає в
тому, що він становить зону контактування говорів, які відрізняються часом
постання: старожитнього середньонаддніпрянського та новоствореного степового;
останній з них виник унаслідок заселення території вихідцями з різних
діалектних регіонів. Виявити наслідки такої взаємодії, виділити структурні
особливості говірок контактної зони, визначити смугу їх міждіалектного
розмежування неможливо без аналізу просторового розміщення мовних явищ. Однак
досі лінгвогеографічний метод у вивченні середньонаддніпрянсько-степового
порубіжжя майже не застосовували. На відміну від архаїчних діалектів, новожитні
говори відносно недавно стали об’єктом вивчення (праці В.А. Чабаненка
[Чабаненко], В.Д. Ужченка [283; 284; 285; 286], К.Д. Глуховцевої [77; 78], Л.Д.
Фроляк [295; 296], В.В.Лєснової [161], І.О. Ніколаєнко [213], І.В. Магрицької
[170] та ін.); тому чимало питань структури говірок, генези, як і їх
групування, досі не мають глибокого опису й надійного пояснення.
Перші спроби класифікації діалектів української мови не містять вказівок на
розмежування говірок досліджуваної території. За картою К.П Михальчука, яку
додано до праці “Наречия, поднаречия и говоры Южной России в связи с наречиями
Галичины”, зазначено, що “... почти весь Уманскій, за исключениемъ
сьверо-западныхъ полосъ, и весь Чигиринській, ... южный уголъ Кременчугского
уьзда…” [191, 477 – 479] належали до так званого слобідсько-українського
різноріччя. Воно входило до складу південноукраїнського піднаріччя і охоплювало
також говірки на північ від сучасної Кіровоградщини до лінії, приблизно,
Липовець (Вінницької обл.) – Черкаси – Чигирин. К.П. Михальчук вказував на
обмеженість лінгвістичного матеріалу, на підставі якого було виділено зазначену
територію [191, 477]. Не репрезентують діалектної диференціації
південно-східного наріччя й карти В.М. Ганцова [76] та І.М. Зілинського [130].
За схемою поділу українських говорів, удокладненою й описаною Ф.Т. Жилком,
розмежувальна лінія між середньонаддніпрянським та степовим говорами на
середньонаддніпрянському Правобережжі проходить уздовж північної межі
Кіровоградської області, по лінії: на південь від Умані – на північ від
Новомиргорода – на