РОЗДІЛ 2
РОЛЬ ОСВІТИ ЯК ФАКТОРА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ
2. 1. Освіта як економічна категорія
Становлення освіти пов'язане з виділенням із практичної діяльності людей стихійно сформованих форм виховання нових поколінь під впливом розподілу розумової і фізичної праці та з виникненням на їх основі раціонально організованого навчання, навчальних закладів і педагогічної діяльності. В результаті з'явились можливості для цілеспрямованого суспільного впливу на формування людської особистості, а також для накопичення соціально цінного досвіду і знань. Це сприяло прискоренню темпів науково-технічного прогресу, переходу від спорадичних наукових відкриттів і технічних досягнень до послідовного розвитку науки і техніки. В свою чергу, проникнення наукових знань в сферу освіти різко посилило її роль як творчого фактора соціального життя.
Більш освічена людина швидше сприймає нову інформацію та ефективніше застосовує невідомі раніше засоби виробництва та нові процеси. Коли впроваджується новий продукт або процес, необхідно багато знати про те, як він працює і як його застосувати у специфічних обставинах та середовищі. У нестабільному динамічному середовищі технологічних змін освіченіші робітники мають більше переваг. Отже, освітня підготовка є вирішальним фактором якості праці. Від неї залежить те, які види робіт здатна виконувати людина, і те, наскільки вдало вона буде це робити.
Економічна функція освіти починає визнаватися з розвитком економічної системи. А. Сміт вважав, що витрати на освіту робітника не тільки сприяють зростанню продуктивності праці, але й відшкодовуються прибутком [133, с.94]. Людину, яка оволоділа будь-якою професією, він порівнював з дорогою машиною, якій робота відшкодує витрати на навчання. Д. Рікардо вважав витрати на освіту складовими витрат на відтворення робочої сили і, тому, зарплата робітників має залежати від рівня витрат на освіту і навчання. Широке розповсюдження ідей Т. Мальтуса заохочувало доброзичливе ставлення до просвітництва населення як засобу виховання ощадливості і розсудливості. Не дивлячись на це, існувала думка, що держава повинна підтримувати приватні школи за допомогою бюджетних дотацій, але до кінця 60-х років XIX ст. мало хто вважав ідею загальнодоступної державної освіти доцільною. Дж. Міль був першим, хто виділив освіту як приклад, коли ринковий механізм є неефективним. Тільки тривалий досвід, казав Дж. Міль, може дозволити оцінити якість освіти, і тому покупець цього товару, як правило, не в змозі судити про його якість. Хоча, як не дивно,
Дж. Міль не схвалював загальнодоступну державну освіту, мотивуючи це тим, що "уряд, який зможе ліпити думки і відчуття людей, починаючи з юного віку і надалі, зможе робити з ними все, що забажає" [10]31. К. Маркс зазначав, що для того, щоб перетворити загальнолюдську природу на розвинену і специфічну робочу силу, необхідно, щоб вона одержала відповідну освіту або виховання, що, в свою чергу, коштує тієї чи іншої суми товарних еквівалентів. Ці витрати на освіту різняться в залежності від кваліфікації робочої сили [64]32. Можливість відтворювати вартість робочої сили плюс додаткову вартість у товарному виробництві зумовлена специфічною ознакою такого товару, як робоча сила. Вартість товару робочої сили визначається суспільно необхідним часом для відтворення робочої сили. Тобто це ті кошти, які необхідні для утримання сім'ї і соціально-культурного розвитку, а також кошти на загальну і професійну освіту. А. Маршалл вважав, що підвищення освіти працівника зумовлює не тільки зростання його власної продуктивності праці, але й працівників, які його оточують [188, с.423].
Отже, робоча сила потребує відповідного рівня освіти. Робоча сила у цьому значенні виконує конкретну працю, для чого їй необхідно мати відповідні навички, той чи інший рівень майстерності. Розвиток освіти під визначальним впливом змін в системі розподілу праці, соціально-класової структури і духовної культури суспільства призвів до того, що освіта перетворилась в основну форму підготовки нових поколінь до праці і суспільного життя [145, с. 9]. Переважаючим компонентом змісту освіти є наукові знання, посилюється тенденція до її професіоналізації і спеціалізації.
Вплив соціально-економічних обставин на сутність освіти, як доводять представники трудової теорії вартості, дає змогу усвідомити, що власники капіталу, керуючись прагненням якнайшвидше отримати прибуток, можуть зводити рівень освіти до певного невисокого ступеня, зумовленого лише потребами конкретного виробництва та мінімально зменшувати витрати на набуття кваліфікації. Отже, при чіткому уявленні про необхідність загальної та спеціальної підготовки робочої сили існує наукове підґрунтя для відстоювання концепції безкоштовної загальної освіти, створення централізованих державних фондів для забезпечення фінансування витрат на освіту і виховання гармонійно розвиненої особистості.
Економічну сутність освіти у нових соціально-економічних умовах відзначають і представники неокласичної школи економічної теорії, зокрема автори теорії "людського капіталу" Г. Беккер,
М. Блауг, Е. Кон і Т. Шульц [200; 165]. Підкреслюючи переважне значення особистого фактора виробництва у нових науково-технічних, економічних та соціальних умовах, економічну сутність освіти вони вбачають у визначенні терміну "людський капітал", який формується за рахунок інвестицій у людину. Серед цих вкладень можна назвати освіту, підготовку на виробництві, витрати на охорону здоров'я, міграцію та пошуки інформації за цінами та доходами. У дослідженнях Е. Долана і Д. Ліндсея наводиться визначення "людського капіталу" як носія певних розумових здібностей, одержаних завдяки формальному навчанню, освіті або практичному досвідові [27]33. С. Фішер та Р. Дорнбуш під капіталом розуміють все те, що здатне приносити людині доходи. До поняття "людський капітал" вони відносять не тільки знання і вміння, не тільки здатність до праці, але й фізичні, психологічні, культурні властивості і здібності