РОЗДІЛ 2
ІНТЕГРАЦІЯ РОДУ АРКАСІВ В ЕТНОСОЦІОКУЛЬТУРНЕ
СЕРЕДОВИЩЕ УКРАЇНИ
2.1. Процес вкорінення перших представників роду в південноукраїнський ґрунт (кінець XVIII-початок XIX ст.)
Перші Аркаси з'явилися на теренах Південної України наприкінці XVIII ст., емігрувавши зі своєї батьківщини - Греції. Саме в 1794 р. на землю новозаснованого міста Миколаєва вперше ступила нога вихідця материкової Греції Андреаса Аркаса. Він прибув разом з дружиною Асиміною та однорічним сином Захарієм. Вся подальша історія роду Аркасів була тісно пов'язана з історією України, яка до національних визвольних змагань 1917-1920 рр. входила до складу Російської імперії.
Хоча серед Аркасів були видатні російські імперські діячі, які брали безпосередню участь в розбудові всієї Російської держави, багато зробивши для розвитку та посилення її торговельного та морського флоту, проте найголовніше значення мало включення представників цього роду в етносоціокультурні процеси, які відбувалися в Україні і які знайшли прояв в їхній науковій та культурологічній діяльності. Характерною ознакою роду став значний внесок кожного покоління роду Аркасів в соціально-економічний та культурний розвиток України.
Слід наголосити, що своєю культурологічною діяльністю греки Аркаси, асимілювавшись серед українства, сприяли поглибленню та розширенню процесів українського національного відродження, розвитку самосвідомості українського народу. Їм належить не лише організація і культурна праця на ниві миколаївської "Просвіти" на початку XX ст., але й безпосередня участь в подіях українського національного визвольного руху 1917-1920 рр.
Рід Аркасів, який швидкими темпами входив в складне тогочасне етносоціокультурне середовище, зробив багато для розвитку України. Але в цьому факті не було нічого виключного. Чимало греків, які знайшли на півдні України свою другу батьківщину, пройшли цей шлях, але місце і значення внеску саме роду Аркасів було видатним.
Особливістю історичного розвитку Південної України, де знайшли притулок Аркаси, була багатоетнічність. Це відрізняло південний край від інших регіонів України. Корінними мешканцями цих територій були українці, вихідці з Запорозької Січі та татари [251, 83]. Після виходу Росії до Чорного моря і вибиття турок з захоплених територій сюди почали масово переводити селян-кріпаків з центральних губерній України та Росії. На порожніх землях осідали також чужоземні колоністи - німці, серби, болгари, греки, що надавало чорноморському узбережжю різноплемінного характеру [336, 48]. Однією з головних ознак колонізації Південної України була особлива чисельність грецьких емігрантів. Греція знаходилась під владою Османської імперії, тому греки, рятуючись від турецького геноциду, масово покидали батьківщину.
Це пояснює той факт, що для півдня України типовим стало широке представництво серед населення саме греків.
Генерал-губернатор Новоросійського краю і головнокомандувач Чорноморським флотом Г.О.Потьомкін проводив широку політику по заселенню нових земель грецькими емігрантами, які славилися комерційною підприємливістю та навичками у мореплавстві.
В особливій протекції, яка надавалася грецьким переселенцям, велику роль відігравали і політичні задуми Катерини II, що знайшли своє втілення в так званому "грецькому проекті". За цим проектом турок слід було вибити з Європи і побудувати на цих територіях Грецьку імперію на чолі з онуком Катерини II Костянтином Павловичем [250, c.87]. Важлива роль відводилася грецьким колоністам, яких уряд всякими шляхами заохочував до переселення на південноукраїнські землі. Виходячи з історичної традиції античної колонізації Північного Причорномор'я і керуючись далекоглядними планами, Катерина II надавала новоствореним містам півдня України грецькі назви: Севастополь, Нікополь, Мелітополь, Херсон (від Херсонесу), Одессос (остаточно Одеса).
Серед новозаснованих міст був Миколаїв, заснований Г.О.Потьомкіним в 1789 р. і названий на честь Святого Миколая, покровителя моряків. Миколаїв виник як база Чорноморського флоту і вся його інфраструктура була підпорядкована його вимогам.
Першими мешканцями міста стали, в основному, майстри, що будували адміралтейство та кораблі. Їх тисячами зганяли з центральних губерній Російської імперії. Крім того, оселитися в Миколаєві мав змогу кожний, хто побажає, без жодних обмежень. Цим користувалися греки-переселенці. Прибулим грекам надавалась значна матеріальна допомога. Тих, хто не мав зовсім ніяких засобів до існування, брали навіть на повне утримання [371, 27, 407, 151, 415, 10].
В Миколаєві греки селилися компактно. Це дозволяло переселенцям зберігати своє національне середовище. Як будь-які переселенці, греки в перший період свого життя в чужій країні дуже дорожили своїми національними зв'язками.
Про компактний тип розселення греків в Миколаєві свідчить топоніміка кінця XIX ст.: "Грецькі торговельні ряди", "Грецька церква" [356, 15].
Природні умови проживання в Миколаєві були несприятливими. Влітку - спека і курява, яку розносили сильні вітри, відсутність нормальної питної води (її слід було привозити за кілька миль - а це дорого). Восени і весною - суцільна багнюка, взимку - завірюха і морози. Навкруги міста нишпорили степові вовки, а в місті в ліжка людей заповзали гадюки з плавнів [311, 34].
Але, незважаючи на погані умови проживання, потік грецької еміграції до міста Миколаєва не припинявся. Серед таких грецьких переселенців були Аркаси, які прибули на Південь України, рятуючись від турецького геноциду.
Історія роду дуже давня і сягає своїм корінням античної Греції. Проте в античних грецьких джерелах ім'я Аркас не є іменем родовим, а лише племінним [228, 33]. Означає - мешканець Аркадії.
Ймовірним історичним пращуром роду Аркасів є Іринарх Аркас, що служив візантійському цісареві Нікіфору Фоці, який жив у X-му столітті. Родинні хроніки згадують і Костянтина Аркаса, стратега візантійського Алли, що разом зі своїм сином Романом загинув у битві з хрестоносцями в 1204 р
- Київ+380960830922