Розділ 2
Детермінація податкової та кредитно-фінансової злочинності
2.1. Проблемні питання детермінації злочинності
Однією з центральних у кримінологічній науці проблем є проблема детермінізму
злочинної поведінки, яка і до сьогодні не знайшла однакового розуміння і
вирішення. Проте розв’язання даної проблеми має неабияке значення, оскільки
дослідивши і вірно визначивши природу причин і умов протиправної поведінки,
уявляється можливим на науковій основі розробити і здійснити комплекс
ефективних заходів боротьби з тими чи іншими злочинними проявами.
Найбільш універсальною методологічною базою для з'ясування питання
обумовленості, зумовленості злочинності служать принципи, категорії і закони
матеріалістичної діалектики [57, с. 115]. Вважаємо, що найважливіше місце у
поясненні джерел злочинності займають концепція соціального детермінізму і
філософська категорія причинності.
Етимологічно термін “детермінізм” походить від латинського кореня
“determinare”, що в перекладі означає “визначати”, “обмежувати”,
“відокремлювати” [13, с. 33]. З позиції загально-філософського розуміння,
детермінізм – це поняття, що відбиває залежність речей (властивостей речей і
відносин між ними, подій, процесів, станів) у їх існуванні і їх зміни від
будь-яких факторів. В якості останніх також можуть виступати інші речі (події,
процеси тощо). При цьому зазначене відношення детермінації пов'язане з
уявленням про закономірний характер існування і зміни дійсності, тому що
поняття закономірності саме і відбиває ту думку, що все існуюче і все виникаюче
у світі визначено деякими стійко діючими факторами [13, с. 44-45]. У свою
чергу, соціальний детермінізм, виходячи з філософських (методологічних)
передумов, пояснює специфіку детермінації в соціальній сфері реальності [104,
с. 8].
Серед усього різноманіття зв'язків, що детермінують, основним видом
детермінації злочинності слід визнати причинність. Таке розуміння ґрунтується
на перевірених роками у кримінологічній науці філософських положеннях і
знаходить підтримку не лише в численних працях учених-кримінологів, але й у
працях з філософської літератури [14; 85; 136].
Отже, під причинністю розуміють такий зв'язок між явищами, при якому одне чи
кілька взаємодіючих явищ (причина) породжує інше явище (наслідок). Сутність
причинності полягає в тому, що всі реально існуючі явища і процеси виникають і
розвиваються закономірно внаслідок існування певних причин. З цього приводу
Я.Ф. Аскін відзначає, що причинність – це генетичний зв'язок, який ще називають
тим, що продукує [14, с. 97]. При цьому слід зазначити, що дія категорії
причинності поширюється як на явища природи, так і на явища, що відбуваються в
людському суспільстві.
У правовій літературі неодноразово намагалися виділити окремо явища, процеси,
обставини, що охоплюються поняттями “причин” і “умов”. Термін “причина”
пов'язаний з дієсловами “лагодити”, “учиняти”, “заподіювати”, “робити”,
“діяти”; а синонімічними поняттями терміна “причина” є “початок”, “джерело”,
“корінний привід до дії”. Під причиною у філософському значенні слід розуміти
явища, що за певних умов із необхідністю викликають, обумовлюють ті чи інші
явища, які визначають у них зміни [135, с. 70-71]. Іншими словами, причинами
називаються такі явища, що породжують, викликають інші явища – наслідки. Явище
(процес, подія) називається причиною іншого явища (процесу, події) якщо: 1)
перше передує другому в часі; 2) перше є необхідною умовою, чи передумовою,
основою виникнення або зміни, розвитку другого. Іншими словами, якщо перше
породжує друге.
Із врахуванням викладеного, під причинами злочинності у кримінології
розуміється та сукупність соціальних явищ і процесів, що породжують,
обумовлюють її існування і відтворення в суспільстві [57, с. 121].
Істотним фактором, що детермінує, також є умови. Умови відрізняються від
причини. Ця відмінність полягає в тому, що якщо причина – активно діюче явище,
процес, то умова – щось більш пасивне, хоча сама причина тільки в сукупності з
умовою приводить до наслідку. Таким чином, об'єктивною основою відмінності
причин від умов може служити генетичний характер причинно-наслідкового
відношення [126, с. 85]. Я.Ф. Аскін указує, що звичайно протилежність причин і
умов побудована на тому, чи мається між явищами силовий вплив, тобто активна
передача енергії чи речовини [109, с. 116]. Спираючись на дане розуміння
розходження у сутності причин і умов, під умовами злочинності, її окремими
різновидами у кримінології розуміються такі явища і процеси, що сприяють,
полегшують та інтенсифікують формування і дію причини. На відміну від причини,
що безпосередньо породжує те чи інше явище або процес, умова складає те
середовище, обстановку, в якій останні виникають, існують і розвиваються [216,
с. 497]. Отже, умовами злочинності слід вважати ті об'єктивні обставини, що
самі по собі не породжують дане явище, але супроводжують її причини,
забезпечують їх розвиток, необхідний для виникнення наслідку [57, с. 121].
Разом з тим ще раз варто підкреслити положення про те, що при вивченні процесів
детермінації злочинності в цілому та окремих її різновидів, повинна
враховуватися відносність, умовність розподілу явищ і процесів на причини й
умови. Те, що в одному випадку є причиною, в іншому – виступає як умова, і
навпаки. Важливим уявляється одне, а саме: вони діють практично у всіх сферах
життєдіяльності суспільства і відрізняються великою розмаїтістю. У той же час у
причин і умов злочинності є щось загальне, тому що в їх основі “завжди лежать
об'єктивні соціальні протиріччя” [117, с
- Київ+380960830922