РОЗДІЛ 2. Структурно-семантична характеристика української міфологічної лексики
Міфологічна лексика функціонує в знаковій етнокультурній системі. Ідіоетнічна площина міфолексичного простору постулює етномовну традицію нації. Результати ментально-когнітивної діяльності людина репрезентує певними формулами - одиницями мови, що формують арсенал національно-мовної моделі світу. Мисленнєво-пізнавальна діяльність індивіда набуває матеріально виражених форм через лінгвістичну інтерпретацію. Пізнаючи об'єкти міфобуття, мовець номінує міфологічні десигнати відповідно до категорій граматики та ономасіології мови, носієм якої він є. Таким чином, лексико-семантична категоризація міфологічно маркованої лексики сприяє чіткому структуруванню вербального комплексу слов'янського язичницького континууму в процесі номінування об'єктів міфосвіту.
Лінгвістичний рівень української романтичної творчості репрезентує лексико-синтаксичні формули, що відображають специфіку міфологічно-культурного світобачення етносу. Вербальний план слов'янських міфологічних уявлень формує певні типи номінування міфологічної реальності.
Специфіка функціонування міфологічно маркованих номінацій як сегмента етнокультурної лексики визначається світоглядними орієнтирами, комплексом ритуально-традиційних стереотипів, сукупністю уявлень та вірувань нації - носія мови. Парадигма екстралінгвальних культурологічних чинників виступає основою формування лексичної системи для позначення міфологічного універсуму.
2.1. Лексико-семантична класифікація української міфолексики
Міфологічні номінації виступають одиницями "семіотичної системи моделювання" [86, 8]. Міфолексеми, як зазначає Г.Уфімцева, позначають "конструкти людської думки" [236, 128]. Міфічні назви "не мають реально-предметних відповідників, ... хоч у мовній практиці вони оформляються як особи, істоти, тварини" [216, 293]. Пояснюючи специфіку світорозуміння, відтворюючи особливості міфологічної свідомості та аналізуючи елементи міфологічної моделі світу, міфолексеми забезпечують функціонування тотальної знакової системи моделювання [141, 218]. О.Лосєв зазначає, що міф "не вигадка, а містить у собі строгу й визначену структуру і є логічно, тобто передусім діалектично, необхідною категорією свідомості й буття взагалі" [128, 25]. Етнокультурна інформація фіксується в семантиці слів, зберігається в лексиці, що є "матеріальним субстратом знань, які отримує людина" [33, 64]. Розглянемо міфологічні назви з погляду їх лексико-семантичної систематизації.
2.1.1. Лексико-семантичні поля міфологічних номінацій
Чітка структурація міфологічних номінацій на основі парадигматичних відношень у семантичній системі української міфологічної лексики сприяє виділенню лексико-семантичних полів (мікрорівнів).
1. Пантеїстичні міфономінації. Це лексико-семантичне поле об'єднує міфолексеми на позначення власних імен богів. За рівнем функціональної значущості їх носіїв у міфосвідомості давніх українців можна виділити такі підгрупи міфоантропонімічного семантичного поля.
1.1. Міфоніми на позначення найголовніших богів давньоукраїнського пантеону. До офіційного пантеону давньослов'янської міфології дослідники традиційно зараховують Перуна, Велеса, Стрибога, Дажбога, Сварога, Хорса, Мокошу та Семаргла.
Як зазначає Б.Рибаков, "у первісному патріархальному середовищі і в умовах дружинного ладу й державності, коли влада належала чоловікам, первинне жіноче божество втрачало своє головне становище і в генеалогії, і в чинній системі релігійних уявлень" [185, 358]. Маскулінізована міфологічна система представлена такими богами:
Перун. На думку В.Іванова та В.Топорова, Перунові властива верховна функція бога дружини. Дослідники визначають атрибутами цього бога зброю, грім і блискавку;
Велес-Волос. Визначається як "скотій бог": "прикметник скотій, утворений від скотъ, міг мати два значення: належати до скота (звідки пізніший негативний відтінок) або до багатства" [81, 14]. Цей міфологічний образ із погляду функціональної наповненості еволюціонував від символічного втілення образу ведмедя до бога багатства, родючості, достатку;
Стрибог. Бог, який виконував атмосферні функції (дід Вітрів);
Дажбог характеризується зв'язком із Сонцем;
Сварог пов'язаний з образом вогню. Причому, на відміну від Дажбога, в образі якого підкреслено зв'язок із н е б е с н и м вогнем, Сварог пов'язується з культом з е м н о г о вогню;
Хорс - божество Сонця як світила. Як указує Б.Рибаков, це найдавніше божество у схемі виявлення сонячного культу давніх слов'ян [185, 434];
Семаргл синтагматично об'єднаний з іменем богині Мокоші [81, 19].
Фемінізована міфологічна система репрезентована образом богині Мокоші. "Для найдавніших джерел жіноча природа Мокоші випливає із граматичної форми її назви і частково з того факту, що Мокоша звичайно закінчує список богів" [81, 19]. Дослідник Б.Рибаков указує на те, що Мокоша - богиня "родючості, води", покровителька "жіночих робіт і дівочої долі" [185, 392].
Відповідно до трирівневої моделі світобудови боги, міфологічні номінації яких розглядаються в межах зазначеного семантичного поля, розташовані у Верхньому, Середньому та Нижньому світах [164, 95]. Вони утворюють певну систему провідних персонажів давньоукраїнського пантеону, яку можна вибудувати відповідно до функціональної спрямованості богів (за Юрієм Павленком). Правові та магічні аспекти світобудови уособлювали Сварог і Стрибог. Ю.Павленко зазначає, що "Сварог втілював ідею порядку, справедливості, ієрархії, гармонії Космосу" [164, 113]. Тлумачення Сварога "як персоніфікації небесної гармонії та впорядкованості світу, пращура богів і людей" [164, 123] протиставляється у міфологічному світобаченні ідеї існування Хаосу. Це - "темний, небезпечний, невпорядкований світ навколо структурованого Всесвіту. Імовірно, з ним пов'язувався образ Стрибога та його породжень-синів, зокрема таких, як бур