РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИЧНІ ЗАСОБИ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Теоретико-методологічні засади дослідження уявлень студентів про відносини політичної влади й особистості
Теоретико-методологічною основою емпіричного дослідження політичних уявлень студентства є погляд на суб'єкта політичних відносин як такого, який реалізується у повсякденній політичній практиці, формує своє "наївне" бачення світу політики на основі повсякденної практики. У вивченні останнього доцільними є якісні методи, засновані переважно на адекватному розумінні смислів та інтерпретації отримуваних емпіричних даних [222, 388], ніж на описові та пошукові їх відповідності науковим теоріям. З точки зору якісного підходу кожна з політичних ситуацій є унікальною, містить специфічний політичний досвід, який втілюється у специфічний "життєвий світ" в свідомості особистості. Саме цей особливий досвід, що є "фрагментом" загального суспільного досвіду в рамках загального соціально-політичного контексту, є об'єктом дослідження якісних методів. "Сукупність таких окремих практик як мозаїка дозволяє уявити соціальну картину суспільства в цілому" [222, 389]. Якісні методи дозволяють поєднувати дослідження суб'єктивного та об'єктивного, що відповідає методології нашого дослідження: розгляд індивідуальних психологічних явищ у загальному соціокультурному контексті. Якісний підхід часто називають гуманістичним, інтерпретативним або розуміючим підходом (М.Вебер, Г.Зиммель, Дж. Мід), згідно з яким будь-яке психологічне явище розглядається з точки зору його сенсу і значення, якого йому надають самі досліджувані.
Разом з тим, науковий інтерес становить конкретний зміст політичних уявлень студентства, які є засобом репрезентації в свідомості соціально значущих реалій політичного буття: норм і правил політичних взаємовідносин особистості і влади, держави і суспільства. Специфіка цих репрезентацій позначається на політичній поведінці молоді.
Для громадянського суспільства важливою є здатність громадян включатись у процес політичних перетворень, в основі якої, за словами Г.А.Алмонда і С.Верби, лежить "резерв впливовості" [5]. Суть останнього - у "глибокій прихильності нормам активного громадянства", у переконаності громадянина в тому, що він може реально впливати на політичне оточення. Це так звана "потенційна впливовість". Вона базується і на емоційній підтримці політики, яку здійснює політична еліта, переживанні політичної спільності, і на уявленнях про кінцеву ціль дій політичної еліти, на згорнутих в певному соціально бажаному образі стратегій цих дій. Йдеться про ідеальні образи політичних відносин і способів організації влади. Вони, з одного боку, становлять основний зміст державної ідеології як однієї з форм політичної свідомості [167, 412], з іншого - є змістом свідомості громадянина. Вказані емоційні, поведінкові, когнітивні параметри політичності громадянина забезпечують його здатність контролювати політичний процес, а за необхідності - мобілізувати своє соціальне оточення у власних політичних цілях.
Політична влада тісно пов'язана з ідеологією. За допомогою ідеологічних категорій обґрунтовуються або заперечуються ті чи інші політичні інститути, політичні стратегії. Ідеологія покликана надавати значущості інституційним стосункам між людьми, пояснювати політичні реальності в конкретно-історичних умовах [167, 413]. У своїй конструктивній формі ідеологія відповідає життєвим реаліям і спирається на досягнення науки. Правильно сформульовані ідеологічні доктрини дають змогу розробити адекватні підходи до соціально-політичних процесів, в тому числі до проблем відносин політичної влади і особистості.
Розробка національної ідеї як державної ідеології (від грецького "ідеа" - форма, "логос" - слово, принцип, закон) в Україні поза усіма іншими наслідками для суспільного розвитку стала б інструментом соціального впливу на ефективну політичну соціалізацію підростаючих поколінь громадян. Теперішній історичний момент (залишки норм авторитарних відносин, багато в чому декларативний характер демократичних реформ у політичній сфері) потребує такої ідеології - дієвого засобу консолідації суспільства, формування політичності нового покоління громадян, яке б базувалось на нових цінностях демократичних відносин влади і особистості. З цієї точки зору використання державної ідеології могло б стати благом для суспільства.
Ідеологія не існує ізольовано від повсякденної свідомості суспільства. Навпаки, саме апелювання до останньої є найбільш ефективним прийомом ідеології, аби бути сприйнятою широкою громадськістю, аби "вкрапити" проголошувані ідеї у тканину того рівня політичної свідомості, який ґрунтується на здоровому глузді і повсякденній політичній практиці. Тому вважаємо правомірним твердження, що від змістовної наповненості державної ідеології сьогодні залежить і зміст повсякденних політичних уявлень громадян, і, ширше, характер їх цілеспрямованої політичної соціалізації. Політичні уявлення слід розглядати тим механізмом, завдяки якому офіційні ідеї і знання про владні відносини перетворюються на внутріособистісний феномен власних настанов і переконань.
Розглянемо провідні ідеї, прийняті сьогодні в нашій державі в якості принципових орієнтирів розвитку відносин держави і суспільства, влади і особистості. У пошуках найбільш прийнятних ідеологічних орієнтирів для формування ідеології держави провідні українські політологи [33; 34; 43 - 46; 53; 80; 86 - 88; 97 - 98; 109; 182] все частіше звертаються до простору цінностей і смислів європейської культурної традиції. Українська держава декларує в своїй Конституції існування ідеологічного плюралізму. Це повинне виражатись у співіснуванні різних ідеологічних доктрин, які виражали б інтереси різних суб'єктів політики. На противагу жорсткій фіксованій ідеологічній доктрині політика "балансуючої противаги" справді б перетворила державу на арбітра у такій ідеологічній конкуренції. Світоглядні цінності, які можуть за такої політики єднати націю в єдине соціокультурне ціле,
- Київ+380960830922