РОЗДІЛ 2
СИСТЕМНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СЛОВОЗМІННОЇ ДІЄСЛІВНОЇ ПАРАДИГМИ У СУЧАСНИХ АНГЛОМОВНИХ НАУКОВИХ ТЕКСТАХ
2.1. Системні характеристики словозмінної парадигми англійського
дієслова
Граматичне значення зумовлює об'єднання словозмінних форм в єдину систему одиниць - словозмінну парадигму. Тип побудови системи словозмінних форм виявляється у сукупності прийомів та диференціальних ознак, які моделюють парадигму дієслова. Для одиниць словозмінної системи першорядною стає проблема співвідношення словозмінних форм та граматичних категорій для визначення диференціальних ознак.
Різні вчені по-різному нараховують кількість словозмінних форм англійського дієслова: від 5 [136, с. 15; 198, с. 102], 32 [118, с. 48] до 526 [92, с. 79].
Основними рисами словозмінної дієслівної парадигми є такі:
1) словозмінна форма має свій набір елементів;
2) до складу парадигми входять як синтетичні, так і аналітичні форми;
3) кожна словозмінна форма може мати інваріант, регулярні та нерегулярні варіанти [92, с. 33];
4) у парадигму не включаються непрямі способи, оскільки вони не протиставляються іншим формам своїм матеріальним вираженням;
5) герундій об'єднується з дієприкметником теперішнього часу у групу інгових форм (ing - Forms);
6) неособові форми можуть бути заперечними;
7) парадигма включає псевдопасивні форми дієслів руху;
8) у дієслівну парадигму входять емфатичні форми з дієсловом do [92, с. 13; 170, с. 35; 184, с. 3; 202, с. 116; 219, с. 87].
Вважаємо за необхідне обчислювати кількість словозмінних форм на основі ознак, поданих у "Морфології англійського дієслова" [92, с. 33], у якій англійська дієслівна парадигма нараховує 526 інваріантних і понад 2000 регулярних і нерегулярних варіантних словозмінних форм.
При обчисленні граматичних форм виникає надлишковість. Зменшення надлишковості досягається обмеженням сфери застосування певних ознак. Для інваріантних форм пропонується 16 диференціальних ознак:
1) неособові/особові форми;
2) псевдопасив/непсевдопасив;
3) активний/пасивний стан;
4) BE - пасив/GET - пасив;
5) інфінітив/не - інфінітив;
6) інгова/не - інгова форма;
7) прогресивні/не - прогресивні;
8) перфектні/не - перфектні;
9) інфінітив з to/інфінітив без to;
10) незаперечні/заперечні;
11) недійсний/дійсний спосіб;
12) неминулий/минулий;
13) непитальні/питальні форми;
14) однина/множина;
15) особа;
16) неемфатичні/емфатичні форми [92, с. 11].
Усі ці диференціальні ознаки дають систему словозмінних інваріантних дієслівних форм. Оскільки, серед граматистів немає одностайності щодо невключення/включення до словозмінної парадигми емфатичної форми з дієсловом do, визначення категорії способу, проблеми майбутнього часу та словозмінних інгових форм, зупинимось на зазначених проблемах детальніше.
2.1.1. Способи вираження непрямих способів через словозмінні форми. Одним із найбільш спірних розділів сучасної англійської граматики є категорія способу. У граматиках спостерігається великий різнобій щодо визначення кількості і характеру способів в англійській мові. Найбільшу кількість - 16 встановлює М.Дойчбейн [56, с. 68], у Л. Хіршмана їх всього лише два: дійсний та наказовий [213, с. 3], у С.Е. Харман - 3 (імператив, індикатив, умовний), інші вчені стверджують, що непрямих способів як граматичних категорій не існує через відсутність у мові спеціальних словозмінних форм для їх вираження, а натомість існують сполучення модальних дієслів shall/will з інфінітивом [205, с. 188; 201, с. 64; 216, с. 14; 221, с. 180]. Усі граматисти одностайно розрізняють дійсний і наказовий способи. Слід відмітити, що особлива складність у цій проблемі постає у багатогранності самого поняття модальності як головного категоріального значення, що обслуговує форми способу дієслова [164]. Усі протиріччя опираються на відношеннях трьох елементів: подія - реальність - уявлення адресата [53, с. 35; 186, с. 18].
Традиційна парадигма способів представлена тріадою "індикатив - імператив - умовний спосіб" [181, с. 2; 207, с. 10; 232, с. 109; 182, с. 1]. Кожен член цієї опозиції протистоїть двом іншим її членам за однією з ознак, властивих йому. Так, індикатив протистоїть імперативу і умовному за ознакою реальність/нереальність. Імператив входить в опозицію з індикативом і умовним способом за ознакою спонукання, а умовний спосіб протиставляється двом іншим способам за ознакою вираженої/невираженої гіпотетичності.
Виникає питання матеріального вираження цих способів. Вважаємо доцільним не включати до словозмінної дієслівної парадигми форми непрямих способів (бажальний, гіпотетичний, ірреальний), оскільки бажальний за формою збігається з минулим неозначеним часом дійсного способу:
If Duncan did that! (Orton F., 79 Art)
Гіпотетичний формально не відрізняється від умовного способу та від модальних конструкцій з should:
What Duncan's drawing might show is that he realized that he should have reconstructed a border on the south side (Orton F., 91Art).
Ірреальний виражає нереальну умову і власних форм вираження немає - він виражається омонімічними формами Past Indefinite, Past Perfect, модальними конструкціями, наприклад:
If Duncan had done that - something he would have been loathe to do because he wanted a single border on the south face between the two stones and probably preferred not to interrupt the vine scroll on the west side and repositioned the Stone carved with the shod feet accordingly, he would have closed the gap between it and the sculpted stone above it and, thereby, achieved a much more satisfactory reconstruction of the figures, without the elongation we see today (Orton F., 80 Art).
If we did not have this accessing ability, it can be argued, the abstract structures of knowledge - this purely linguistic competence - would remain internalized in the mind (Honeybone P., 36).
Усі існуючі теорії у більшості випадків розглядають непрямі способи як категорію морфологічну. Як будь-яка категорія морфологічного рівня вона повинна створюватися
- Київ+380960830922