Розділ 2 Теоретико-методологічні засади історичної творчості М.П.Старицького - видатного подвижника українського національного відродження доби ХІХ ст.
2.1. Формування та становлення світогляду М.Старицького
Михайло Петрович Старицький (1840-1904) належить до тієї генерації діячів української культури, що жили і творили в особливу добу української історії. Друга половина ХІХ ст. - це час глибокої кризи феодально-поміщицької системи господарювання з усіма її наслідками, але це й період реформ, промислового перевороту, бурхливого розвитку капіталістичних відносин. Це період завершення послідовної політики царизму щодо позбавлення України її державності, національних досягнень та культурних здобутків попередніх поколінь. Але разом з тим - доба її соборності: проявів до об'єднання українців сходу і заходу в єдиний могутній рух, відродження української нації "з пеплу" - народження нової сучасної української нації, її самосвідомості, мови, культури, утворення відповідного їй соціально-економічного, а згодом і політичного простору. Тому дослідницька та популяризаторська діяльність М.П.Старицького на теренах історичної науки, його історичні погляди мали важливе значення для пробудження свідомості народу, ментального одужання нації, її духовності.
Глибоке розуміння історичних поглядів М.П.Старицького, його творчої та громадської діяльності потребує з'ясування конкретно-історичних умов і обставин, в яких вони розвивалися й, передусім, визначення характерних властивостей його творчої особи.
І.Франко, характеризуючи М. Старицького, якого знав особисто, писав: "Загалом натура д. Старицького тягла до діяльного, соціально-політичного, громадського життя... М.П.Старицький - натура здорова, кремезна, багата фізичною і духовною силою, охоча до громадської діяльності..." [94, с. 266].
Ці провідні риси характеру, його світогляд формувалися в досить складних умовах особистого і громадського життя.
Михайло Петрович Старицький народився 2(14) грудня 1840 року в селі Кліщинці, Золотоніського повіту, Полтавської губернії (тепер Чорнобаївського району, Черкаської області) у дворянській родині [149, с. 3].
Батько М.П.Старицького, відставний уланський ротмістр Петро Іванович, походив з давнього роду Старицьких. За родинними переказами, князь Старицький ще за часів Івана Грозного, рятуючись від переслідувань, вибрався на Україну, де й осів навічно.
Старицькі були відомі і серед козацької старшини та українського духовенства. Так, під відомим юридичним документом ХVІІ ст. "Права, за якими судився малоросійський народ", зустрічається підпис Варнави Старицького, соборного старця ієромонаха архімандрита Києво-Печерської лаври.
Як дворяни, Старицькі служили і в царському війську. Пізніше цю традицію першим порушив М.Старицький [150].
Мати, Настасія Захарівна, походила з родини Лисенків, нащадків козацької старшини часів Богдана Хмельницького.
Як видно з автобіографічних спогадів, Михайло Старицький батька ледве пам'ятав і то, очевидно, за пізнішими розповідями рідних.
"Батько мій, Петро Іванович Старицький, - згадував він, - був ротмістром в уланах і в перші по одруженні роки служив; отже, покійній матері й випадало то у своїх батьків сидіти з немовлятком, то їздити з ним до полку, то зоставляти дідуневі та бабуні онука. Батько ... скоро вийшов в одставку й помер..." [27, с.362].
Дитячі роки Михайла Старицького й перші кроки виховання та навчання проходили в селі Кліщинці, що належало дідові по материній лінії Захарію Йосиповичу Лисенку [133 с. 46].
Грамоти та Закону Божого навчав Михайла дячок Ісай, дід розповідав про військові походи, знаних полководців, бої та перемоги. Малий Михайло дружив із селянськими дітьми, проводив з ними час в іграх та забавах, і це також залишало слід у його вихованні [27, с. 363-364].
У старосвітській родині Лисенків дотримувались українських звичаїв, зберігали козацькі традиції, вживалась українська мова, співались народні пісні. Ця сімейна атмосфера впливала на формування поглядів та уподобань. Можна припустити, що ще з дитинства у Старицького зароджується інтерес до української історії та історії козацтва, що пізніше відобразиться в його історичній романістиці, до усної народної творчості, зразки якої він охоче збиратиме з М.Лисенком та вплив якої проявиться на характері його поезії, до рідної мови, в яку він внесе новаторські ідеї.
Цінні спогади про дитинство М.Старицького містяться і в автобіографічному оповіданні "Пан-капитан" (1900), в якому письменник розповідає про сусіда, приятеля матері та бабусі, капітана у відставці Гайдовського, що пам'ятав козацькі традиції, засуджував кріпацтво, захищав інтереси своїх кріпаків, яких називав "підсусідками", а себе серед них - "отаманом".
Заповіт капітана Гайдовського "...люби простой народ...у тебе, я знаю, козацька душа... та не запаскудь її в панському болоті..." М.Старицький пам'ятав і виконував протягом усього життя, ставши активним громадським діячем [151, с.174].
З 1850 по 1851 рр. Михайло Старицький разом із матір'ю проживав у Захарівці, куди вона переїхала після смерті батьків. Інколи, як згадував пізніше письменник, мати відвідувала свого двоюрідного брата В.Г.Лисенка в Гриньках [28, с. 385].
Саме в цей час Михайло Старицький познайомився зі своїм кузеном М.Лисенком. Це знайомство пізніше переросло в глибоку дружбу та творчу співпрацю.
З 1851 по 1858 рр. М.Старицький навчається у Полтавській гімназії. Гімназійний період в житті М.Старицького характеризується впливом на його світогляд трьох визначальних факторів: родинне середовище Лисенків, інтелектуальна атмосфера Полтавської гімназії, суспільно-політичне та культурно-національне життя в Україні даного періоду.
У 1852 році, в 12 років, Михайло Старицький залишився круглим сиротою. Зростав і виховувався він у сім'ї опікуна - двоюрідного материного брата В.Лисенка, батька відомого композитора М.Лисенка.
Родина Лисенків мала значний вплив на розвиток світогляду М.Старицького, сприяла його духовному станов