РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ФАКТОРИ ЕТНОСОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ
2.1. Геополітична і регіональна специфіка
Важливим фактором етносоціального розвитку населення південних староств
Київського воєводства в другій половині XVI – першій половині XVII ст. були їх
геополітична та регіональна специфіка, а також взаємовплив останніх один на
одного. Означену специфіку зумовлювало географічне положення регіону, зміни
геополітичного балансу сил у Східній і Центральній Європі, близькість так
званого Дикого поля та Кримського ханства. Крім цього, важливе значення мали й
специфічні умови внутрішнього життя. Зокрема, напівавтономна політика старост,
постійна небезпека, поява і розвиток козаччини та її форпосту – Запорозької
Січі.
Однак, перед тим, як з’ясувати згадані питання, слід, на нашу думку, розглянути
питання щодо територіальних меж регіону, що досліджується. Адже в нечисленній
історіографії [690, 21; 311, 123-148; 305, 159-160; 308, 80] до сьогодні немає
єдиної думки щодо локалізації цієї землі в тогочасних політико-адміністративних
умовах. Нерідко такий розгляд лише поверховий.
Територіально Київське воєводство співпадало з межами Київської землі. В
адміністративно-територіальному плані воно складалося з повітів, волостей, а
згодом – староств. Більшість дослідників включають у межі південних староств
Київського воєводства Черкаське і Канівське як «головні» [702, 22-23], а від
початку XVII ст. також Корсунське, Чигиринське та Крилівське. Неправомірною
видається пропозиція включати Білоцерківське, Богуславське, Переяславське та
Миргородське староства [689, 46; 69, 194], оскільки перші два представляють
центральну Київщину, а решта – лівобережну, що надавало їм своєрідності в
історичному процесі [53, 190,191].
Південні староства Київського воєводства були прикордонними, а їх центри –
«литовские порубежные города» [4, 408] – «останні литовські фортеці» [341, 7].
Визначальну роль відігравало місто Черкаси [670, 1]. Черкаський повіт
(староство) був найбільшим [353, 295; 455, 34]. Важливість даного староства
підтверджує й згадка про назву всього регіону топонімом «Черкаси» [381, 8].
Наявність незаселених земель на сході, заході та на півдні зумовила рухливість
кордонів краю. На непостійності цих кордонів зауважують О.Яблоновський [723,
LXXVII; 690, 21,26], І.Лаппо [323, 67,77], Ф. Шабульдо [634, 84]. Хоча ще з
середини XIV ст. у джерелах південний кордон фіксується одразу за Каневом і
Черкасами [588, 43]. В описі ж кордонів Київського воєводства 1566 р. він
визначений «просто через поле» [39, 365; 350, 162; 490, 892]. Проте,
невизначеність всіх кордонів ВКЛ – характерна вада його політичної системи
[288, 110]. За М.Грушевським, південні староства взагалі перебували поза
адміністративно-територіальним устроєм [149, 341].
Сталість кордонів забезпечували місцеві замки. Крім старих (Черкаси, Канів),
з’явилися нові замки Корсунь (1580), Чигирин (1589), Крилов (1616) [307, 429;
462, 670; 582, 454], Кременчук (1594) [356, 102], Трахтемирів [548, 124].
Розростаються інші містечка: Лебедин [590, 44; 656, 4], Домонтів, Мошни [598,
43-47,51-56; 606, 1], Жовнин, Боровиця [368, 61,63], Медведин [471, 30]. Це
призводить до збільшення кількості староств [201, 44]. Наприкінці XVI ст.
з’являються Корсунське та Чигиринське староства [42, 258], які також досить
динамічно розвиваються [611, 1; 481, 57; 400, 23].
Однак, південний рубіж регіону співпадав із південним кордоном Черкаського
староства. Так, наприклад, в окружній королівській грамоті зазначається, що
«...вжо Днепръ перешли и отъ замку нашого Черкасъ у тринадцати миляхъ стоятъ
[татари] поблизу границъ паньства нашого...» [6, 220]. С.Герберштейн пише:
«Нижче Черкас немає жодних поселень» [124, 185]. На тому ж наголошує О.Гваньїні
[685, ІІ, 81]. В середині XVII ст. «нижче [Черкас] лежать [вже] Боровиця,
Бужин, Воронівка, а з другого боку... Чигирин, а також Крилів...» [71, 33].
Східний кордон Речі Посполитої в 1612 р. Сигізмунд ІІІ визначає Дніпром [1,
184].
П.Клепатський так визначає межі південних староств: від вододілу Роставиці і
Унави на півночі, від Вчорайшого до Ружина та по Гнилому Тікичу на заході,
Дніпро – на сході, й по Тясмину до Самари – на півдні [272, 430]. На думку
М.Крикуна, ближчою до істини є точка зору М.Любавського, що південною межею є
початок Дикого поля, тобто межа заселеності [305, 159]. Зокрема, Канівське
староство мало північною точкою Трахтемирів, південною – Мошни [107, 43]. Для
Черкаського – південною точкою можна вважати Крилів [305, мапа] (до утворення
Крилівського староства).
Внаслідок колонізації до меж Черкаського староства в першій чверті XVII ст.
входять і лівобережні території [117, 9]. Так, ще «з литовської доби до замку
черкаського тяжіли незмірні простори по обох сторонах Дніпра» [690, 534].
Черкасам належала «величезна смуга степу по річках Ворсклі, Орелі, Самарі,
Тясмину і по обом Інгулам» [107, 49]. Велика частина Канівського повіту на
середину XVI ст. також «лежить на лівій стороні Дніпра, по р. Сулі, Удою,
Сніпородку, Пслу і Хоролу до Путивльського кордону Московської держави» [107,
45]. Однак, «майже вся ця розлога територія не була заселена» [272, 401].
Переважно тут знаходилися тимчасові уходи, котрі слугували, щоправда, ще й
оборонними пунктами [42, 180].
Незважаючи на порубіжне розташування, південні староства Київського воєводства
посідали чільне місце в тогочасній геополітиці. Під останньою автор розуміє
«конкретно-історичний тип міжнародних відносин» у яких «держави виступають у
ролі просторових феноменів» [416, 3,9]. Нещодавно з’явилася праця і щодо
регіональної специфіки геополітики [46]. Більше того, «з геополі
- Київ+380960830922