РОЗДІЛ 2
СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА МОВА І МЕДИЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ
2.1. Історія виникнення і формування української медичної термінології
Важливу роль у будь-якій галузі знань відіграє наукова термінологія, адже вона відображає певні поняття в системі найменувань, які застосовуються в конкретній науці. Наукова термінологія не є сталою системою, вона живе, змінюється, пристосовується до потреб сучасності. Історія розвитку науки, зміна наукових парадигм, інтеграція та диференціювання наукових дисциплін, культурні зв'язки, вплив лексико-семантичної системи мови - все це відображається на стані як термінологічної системи, так і окремих термінів.
До найдавніших термінологічних систем належить медична термінологія. У її межах функціонує два пласти - загальновживана і власне термінологічна лексика.
Початком вивчення історії українських медичних найменувань можна вважати працю Т.Олещук "Медична лексика в давньоруській книжнописемній мові (назви хвороб та хворобливих станів)" (Київ, 1983). Подальший фрагментарний аналіз назв захворювань науковці здійснили одночасно з публікаціями спеціальних медичних пам'яток: Український травник ХVІ століття (В.Німчук), трактат другої половини ХVІІ століття "Наука о вчасному и потребномъ кровъ пуща нию" (І.Чепіга), лікарські порадники ХVІІІ століття (В.Передрієнко). Матеріали І-ї Міжнородної наукової конференції "Актуальні проблеми медичної термінології" (Львів, 1993) свідчать про подальше зацікавлення історією формування медичної лексики. За останній час з'явилося декілька дисертаційних праць з коротким оглядом становлення лексичного фонду (Г.Дидик-Меуш). Чимало відомостей про медичну лексику подають етнографічні праці В.Петрова, М.Маркевича, В.Милорадовича, П.Чубинського і спеціальні посібники З.Болтарович, Є.Товстухи, В.Тітова та інших.
Для мовознавців такі роботи є довідковим матеріалом, який допомагає з'ясувати семантику окремих найменувань, територію їх локалізації та хронологічні рамки функціонування на українському мовному ґрунті.
Медична термінологія як складова частина української лексики формувалась на власній мовній основі, засвоюючи одночасно все те, що на час її творення виробила світова цивілізація (сприймала латино-грецький та осмислювала західноєвропейський досвід).
З ХІ століття дійшли до нас писемні пам'ятки такі як "Ізборник Святослава" (1073 і 1076 років), Слова Григорія Богослова, рукопис "Галіново та Іппократє" (ХV століття), у яких виявляємо лікарські назви, що майже не змінилися сьогодні. У ХІІ століття з'являється медичний трактат грецькою мовою "Алліма", написаний Княжною Євпраксією-Зоєю, дочкою Київського князя Мстислава Володимировича.
У ХVІ столітті українська медична наука, маючи в своїй основі надбання дохристиянської медицини, культурний спадок античності, розвинене лікувальництво києворуської доби та середньовіччя з його здобутками європейського значення, переходить на якісно новий щабель свого розвитку. Медициною починають займатися професійно. Цілком ймовірно, що в цей час українські науковці вже ознайомились з каноном Ібн-Сіни, виданим у Європі ще в 1476 році, чи з творами Гіппократа, які побачили світ латинською мовою у 1525 році. Випускник Києво-Могилянської академії Є.Славинецький першим серед слов'ян переклав трактат А.Везалія "Про будову людського тіла" і написав посібник з шкільної гігієни". У ХVІ-ХVІІ століттях з'являються перші словники, де знаходимо медичні терміни ("Лексиръ" Зизанія-Тугтановського (1596 р.), "Лексиконъ словено-роський" П.Беринди (1627 р.)). Привертає увагу "Лексикон греко-словено-латинський" (середина ХVІ століття), наявність в якому грецьких та латинських термінів посвідчує вживання в науковій і практичній медицині цих мов у той період розвитку нашої держави. Це - показник високого рівня розвитку медичної науки. А наявність слов'янської медичної лексики свідчить про дуже високий рівень розвитку медичної термінології у цій мові.
Тогочасні назви медичних понять найповніше відображені у рукописних травниках, лікарських порадниках, що поширювались в Україні в ХVІІ-ХVІІІ століттях і які є багатим джерелом медичної термінології на ранніх етапах її формування на українському ґрунті (Лъчебнъкъ сиричъ кн.(и)га докторская. Рукопис другої половини ХVІІ століття; Наставленія врачебныя. Рукопис кінця ХVІІІ століття; Лечебник, а также сказания о немощах человеческих. Рукопис першої половини ХVІІІ століття) [50].
Історичні події ХVІІ-ХVІІІ століть, розподіл українських земель між сусідніми державами спричинив деякий занепад медичної науки і термінології в Україні. Шляхи розвитку медицини та медичної лексики після першої половини ХVІІ століття ще чекають своїх дослідників. Швидше за все українська термінологія була штучно витіснена з наукового ужитку, проте продовжувала існувати у народному середовищі та серед лікарів-практиків.
З часом відбувалося вироблення наукового стилю в літературній мові, що безпосередньо впливало на розвиток наукової термінології. Тільки в другій половині ХІХ століття з появою лексикографічних праць М.Шевченка, П.Єфименка, І.Верхратського та перших україномовних медичних текстів наукового стилю - наукових видань, присвячених профілактиці та лікуванню різних захворювань, цей розвиток можна назвати систематичним. З 1897 року виходить "Збірник секції математично-природописно-лікарської" (побачили світ 32 випуски). Саме наприкінці ХІХ - початку ХХ століть завдяки плідній праці українських вчених (Наукове Товариство ім. Т.Г.Шевченка у Львові, Наукове Медичне Товариство у Києві та ін.) було створено основи української медичної термінології. Крім цього, утворення УНР сприяло організації Всеукраїнської Академії Наук, в установах якої працювали вчені над створенням медичного словника. Бурхливий процес українізації всіх сфер суспільного життя, хоч і відносно короткотривалий, привів до появи перших україномовних підручників, посібників, монографій у царині медичної науки. Свідченням спроби лексикографічної обробки медичних те